Побачивши, що телефонує Ліля, я так розгубилася, що не зразу підняла слухавку. Кілька тижнів тому ми посварилися, стільки одна одній наговорили, що я й не надіялася на примирення, навіть номер мобільного думала видалити.
Ми з Лілею навчалися в одній групі на економічному, а близькими подругами стали після другого курсу. Тоді я ще мешкала в гуртожитку й ніяк не могла зжитися з сусідками по кімнаті, була амбітною, поставила собі за ціль отримувати підвищену стипендію та йти на червоний диплом. Одногрупниці кепкували з мене й називали заучкою. Несподівано мене підтримала Ліля, хоча була з місцевих, які переважно трималися осторонь приїжджих студентів.
Ліля була найуспішнішою серед нас. Навчання їй давалося напрочуд легко, тоді як мені занадто важко було гризти граніт науки, і вона спочатку взялася мені допомагати, а потім навіть запропонувала перебратися до неї жити, щоб разом готуватися до сесії. Майя Тихонівна, мама Лілі, була рада, що донька подружилася з серйозною дівчиною, що вона може спокійно залишати нас на час своїх довготривалих відряджень. У Лілиного батька на той час була вже інша сім’я. Так що ми залишалися вдвох, вечорами ходили в кіно і театр.
Все мені подобалося в неповній Лілиній родині, одне дивувало: постійні розмови про гроші, про «вигідно вийти заміж» за багатого. А навіщо вчитися? Та для престижу, для того, щоб влаштуватися на гарну роботу, бажано в успішну фірму, де можна зустріти успішного в плані грошей чоловіка, а після одруження покинути роботу задля створення затишку в домі, адже чоловік сам має забезпечувати сім’ю.
Коли на третьому курсі я познайомилася зі старшим від мене на рік студентом із електротехнічного факультету і згодом погодилася вийти за нього заміж, Ліля та Майя Тихонівна дивувалися, що я вибрала простого інженера, і співчували, що мені також доведеться на рівні з чоловіком працювати.
Після закінчення вишу ми з чоловіком Любомиром орендували квартиру і чекали поповнення нашої родини. Ліля довго не заморочувалася в пошуках роботи за спеціальністю, а влаштувалася секретаркою керівника компанії, маючи на меті зустріти тут успішного бізнесмена. Та її шеф і партнери його по бізнесу вже були одруженими, а їхні залицяння Ліля рішуче відкидала. Їй потрібен був заможний парубок, щоб не ділити з ніким його майно та гроші, які він мав би витрачати на кохану дружину, на подорожі та гарний відпочинок.
Минали роки, в мене підростала вже друга дитина, а Ліля все надіялася зустріти принца на білому «Мерседесі». Але одних принців уже порозбирали принцеси з їхнього кола, інші – самі не бажали зв’язувати себе сімейними узами. Тож Ліля щоразу просила мого чоловіка познайомити її з його друзями, що швидко піднімалися по кар’єрній драбинці або розпочинали власний бізнес.
Любомир охоче знайомив Лілію то з Сергієм, то з Андрієм, то рекомендував приглянутися до Кирила… Але прагматичну подругу не вразив ні один із цих красивих і порядних хлопців, лише розчарували.
Один запросив її не в ресторан, а в звичайну кав’ярню, другий планував повернутися в Україну, а не залишатися в Німеччині, третій забагато коштів вкладав у своє хобі… Хлопці закохувалися в Лілю, та скоро розкусили її меркантильність, а Любомир зарікся рекомендувати її своїм знайомим.
Якось я дізналася, що одна компанія має вакансію економіста-міжнародника. Приятелька дала мені номер телефону, і я запропонувала Лілі спробувати туди влаштуватися, мовляв, ти ж була найкращою на курсі, викладачі казали, що ти далеко підеш, а ти застряла секретаркою і, як дівчинка на побігеньках, заварюєш босу та його партнерам каву.
– Настю, ти не розумієш, – відверто відповіла мені Ліля, – я не прагну до самореалізації. Секретаркою після заміжжя я не працюватиму. В мені з’явився багатий залицяльник. Вадим – партнер мого шефа по бізнесу. Я покладаю на нього великі надії. Сьогодні він запросив мене в ресторан.
– Чому ти чоловіків оцінюєш тільки за товстими гаманцями? А кохання, вірність для тебе нічого не значать?
– Можна подумати, що ти дуже щаслива зі своїм інженером. Мусиш з ранку до вечора працювати. НІколи тобі в салон зайти зачіску зробити. Ти навіть дітей своїх лише вечорами бачиш. Яка ж ти дружина і мати?
І ось мені Ліля телефонує, хоче зустрітися. Подруга попросила вибачити її, розповіла, як негарно повівся з нею Вадим, ще й розповів керівнику про їхні стосунки. Вона написала заяву на звільнення, щоб не бачити Вадима щодня в офісі. А ще Ліля цікавилася, чи вільна вакансія в згаданій мною компанії. На щастя, ще нікого не прийняли, І Ліля успішно пройшла співбесіду.
Через деякий час подруга телефонує, що її відправляють на цілий рік на стажування в Німеччину.
Любомир почув нашу розмову і зателефонував своєму другові Андрію, який ще продовжував працювати в Дюссельдорфі. Андрій зрадів можливості відновити стосунки з Лілею. Вона також була не проти.
Я рада, що моя подруга прозріла в плані власної самореалізації, що чоловіків стала оцінювати насамперед за моральні якості.
