Є у нас родичка. Нещодавно святкувала ювілей. Перед цією подією ми з чоловіком, як годиться, запитали у неї, що вона б вона хотіла отримати в подарунок. Вона показала рукою на порожню стіну в залі і відповіла: “Красиву картину. Пейзаж, наприклад. У мене і шпалери в ніжно-зелених тонах. Зелень буде на них добре виглядати, і стіна не буде пустувати”.
Ми запропонували їй поїхати разом в спеціалізований магазин, щоб сама вибрала. Бо ж можемо не вгадати, що їй до смаку. Але вона відмовилася, мовляв, сил нема, та й довіряю я вам – купіть, що вам до душі буде. І ми купили. Пів дня вибирали і зупинилися на затишному такому пейзажі в шикарній різьбленій рамі: і річка, і дерева, і будиночок далеко. Краса!
У день ювілею всі гості подарували свої презенти. Ми теж. Все минуло добре, тітка була задоволена. Однак, коли ми потім навідувались до неї в гості, картини своєї на стіні так і не бачили. Чоловік запитав: “Може, повісити нікому? Давайте я сам”. Тітка сказала: “Іншим разом”. Ми запитуємо: “Може, сам пейзаж не сподобався? Можна ж обміняти, господар магазину попередив, що протягом кількох місяців прийме назад, якщо що”. Але ні, начебто подобається і навіть дуже.
Але якось, коли було торжество в нашій родині, тітка теж прийшла до нас в гості, вручила свій подарунок. А потім відвела мене в бік і сказала: “Там я картину вам привезла назад. У передпокої стоїть. Заберіть і не ображайтеся. Я просто передумала на стіну щось вішати. А ви її чи собі залиште, або подаруйте комусь, якщо в магазин вже повернути не можна”.
Прикро, звичайно, стало мені. Чому раніше не сказала? Адже картина коштує не дешево. Ну, хай буде – так, значить, так. Я уточнила: “Добре подумали?”. Вона: “Так-так. Все точно”. Я їй пообіцяла натомість купити що-небудь інше, а то від нас, виходить, подарунка у неї не залишилося. Вона натякнула мені, що у неї в будинку весь посуд “різної масті”. І я через кілька днів привезла їй сервіз.
У нас будинок новий, до картин ще дуже далеко – ремонт тільки почали. Ось і вирішили ми її віддати доброму знайомому мого чоловіка – у того якраз ремонт в квартирі закінчився, і нас покликали на новосілля. Ми, безумовно, спочатку запитали господаря, хотів би він мати картину, і той відповів: “Із задоволенням”. Так цей пейзаж знайшов свій дім. І ми самі пізніше бачили його там на стіні. Знайомі задоволені.
Але через кілька місяців тітка зажадала картину назад. Мовляв, вона передумала, поверніть. Я їй нагадала, що вона дозволила її кому-небудь подарувати. Ось ми і прилаштували “шедевр”. Тітка сказала, щоб ми забрали у наших знайомих “її законний подарунок”. А ми відмовилися. Ну, як би це виглядало?
Вона образилась. Сама ж повернула нам прямо додому, а тепер вимагає. Та й натомість від нас сервіз отримала … Ось що тепер робити? Як би ви вчинили?
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
