Подруга дивилася на мене і очима кліпала, не розуміла, чому я не хочу зробити їй послугу, адже ми стільки років дружимо

– Не думала я, що ти мене проміняєш на якусь роботу! Та вони тебе звільнять за першої нагоди, а я з тобою буду завжди!

А я не розуміла, чому вона плутає вірність і дружбу, хоча в нашому випадку, то скоріше тепер знайомство.

Я Олесю знала з училища, разом вчилися і дуже гарно проводили час, вона була дівчина не бідна і таких само багатих кавалерів приваблювала. Вдало вийшла заміж і наче той сир в масті каталася. А я наче й теж не погана на вигляд, але чомусь щастя не було.

Вийшла заміж і по любові, але як почалися труднощі, то де й дівся чоловік. справа в тому, що вже дуже дитина попалася мені, що більше часу в лікарнях, ніж удома. То була наче якась напасть, я вам кажу: що для одного пчих, то у нас вже швидка. Як довго буде й найвірніший чоловік, коли жінки більше нема, ніж є?

І от я залишилася з сином сама, добре, що за оренду квартири чоловік платив та аліменти, то був такий внесок всієї його родини.

Свекруха була дуже невдоволена, так мені й в очі сказала:

– Ти навіть дитину не можеш нормально виховати.

Я економила на собі як могла, але син ріс і вже тих грошей стало не вистачати. Чоловік вдруге женився згодом і свекри вже тішилися новим онуком, тому мені було сказано, що раз я не можу справитися з дитиною, то хай їду в село до батьків.

Знаєте, якби у мене були добрі батьки, то я б і вернулася, але ж мої геть у іншому світі живуть, ще й в мене гроші випрошують. Хіба таке дитині піде на користь?

І ось я й вирішила попросити свою подругу про послугу. Олеся час від часу мені телефонувала похвалитися обновками: то машиною, то шубкою, то квартирою.

Аж тут вона сама телефонує і хвалиться, що на новому курорті.

– Олесю, слухай, мені потрібна твоя допомога.

– Що? Навіть не проси, мені чоловік одразу сказав, що не буде моїм друзям і подругам робити послуги. Знаєш, коли ніхто нікому не винен, тоді між людьми справді щирі стосунки, тоді це справжня дружба. Розумієш? Ти ж мені справжня подруга?

Я лиш очима кліпала і не могла слова сказати, а вона вже висилала мені свої фото, де вона смачно їсть і п’є, відпочиває, а я в білій палаті, вкотре.

Я виключила телефон і вийшла в коридор, щоб не розбудити дитину, затулила рот руками і так сиділа в туалеті.

Раптом туди зайшла жінка, глянула на мене і каже:

– Все гаразд?

– Так, ні.., – і я розповіла як на духу, що не знаю як бути, бо не маю на кого залишити сина, а гроші звідки брати?

Жінка покивала головою, а тоді каже:

– Я тебе візьму на роботу, графік нормальний, всього навчимо, що треба, головне аби ти хотіла працювати.

– Я буду! Але ж дитина…

– Будеш мати і на няню, нам потрібні працівники.

І я вхопилася за цю можливість. Спочатку просила свою сусідку сидіти з сином, поки я на роботі у все входжу.

Прийшлося і програми на комп’ютері освоїти і виходити в будь-який час, але у мене була Інна, яка терпляче вчила, за помилки стягувала, а за успіхи – преміювала.

Пройшло п’ять років і я стала заступником Ірини, вона на мене дуже покладається і для мене це найкращий спосіб віддячити їй, адже вона мене дуже виручила. У мене зараз геть інше життя – своя квартира, машина, няня для сина і найбільше досягнення – він переріс всі свої болячки, а я регулярно їжджу з ним на відпочинок.

І ось Олеся просить мене переказувати їй все, що діється у Інни на підприємстві, бо у її чоловіка геть справи пішли вниз і я маю допомогти, бо ж я – стара подруга. І що мені їй дошкульніше відповісти?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page