– Добре, Галю, – кажу я їй, – що ти сказала і вже так чинити не будеш.
– І це все?, – вона аж очима заблимала.
– А що ти від мене хочеш почути? Прощення гріхів?
Я випровадила подругу назавжди, адже каятися це чудово, проте, довіри більше нема до неї. Проте, з чоловіком я жила й далі і слова йому не казала.
Ви мене спитаєте, чому ж так по різному я підійшла до цього питання? А я вам поясню.
Ми з Миколою одружилися дуже молодими, скоріше за все, то я наполягла на тому, що пора йому визначитися між мною і Галею. Я знала, що вона його любить так само сильно, як і я, але вирішила, що він має зробити свій вибір. Я дуже ризикувала, адже не була від Галі ні вродливішою, ні розумнішою, ні з заможної родини. Коля вибирав між двома рівними дівчатами і вибрав мене. Я думала, що перемогла чесно і я моя подруга відійде в сторону.
Думати про те чи вірний мені Микола чи ні, не було часу, бо у мене один за другим з’явилося двоє синів, я дуже сильно змінилася і не в кращу сторону. У мене й так краси як такої не було, а тут і тієї не стало. Вічні клопоти, дитячі болячки, недоспані ночі… Я аж зітхала з полегкістю, коли чоловік приходив пізно і лягав на свій край ліжка, а ще краще у вітальні.
Так ми прожили десять років і я знала, що Галя є тією жінкою, яка мене виручає, поки я ставлю на ноги дітей.
За цей час у Миколи на роботі справи пішли в гору, діти вже були в школі і я вирішила піти на роботу.
Поступово я змінювалася на краще, завдяки Миколиним грошам.
Так, я собі дещо в зовнішності підправила, дещо скинула, зачастила до салонів краси і ось через п’ятнадцять років шлюбу пер6ед моїй чоловіком стала геть інша я, краща версія мене молодої і це я себе не прихвалюю.
У нас наче другий медовий місяць почався, я тепер знаю, чого я хочу від чоловіка і від життя, все дуже просто стало у наших стосунках і я бачу, що Микола перестав запізнюватися, він зустрічає мене після роботи і ми гуляємо додому пішки або заходимо в кафе, ходимо в кіно, їздимо на кілька днів за місто.
З Галею я бачуся час від часу і помітила, що відколи я почала розквітати, то вона навпаки. Я бачу її знервованість, незадоволеність життям, втому. Вона так і не вийшла заміж, а всі ці роки була запасним варіантом для мого чоловіка.
Були у неї якісь стосунки, але вона не дала їм шансу, дітей у неї немає і попереду лише самотність. Тому тепер, коли з молодості опадають останні листочки, вона й вирішила все змінити і я її в тому лише хвалю.
Вона вирішила почати життя з правди і я рада, що вона звільнилася від того тягаря, бо вона фактично зберегла мою родину, то чого я маю мати на неї око? Я ж бачу, що їй дуже дорого обійшовся цей роман, вона віддала набагато більше, ніж отримала і певно нарешті це усвідомила.
А щодо мого чоловіка, чому я йому пробачила, то все дуже просто: він був невірний мені колишній і давно забутій. То була навіть не я, а якийсь багатофункціональний робот.
А тепер я зовсім інша, я нарешті стала собою, наче той метелик який нарешті виліз із кокона, мене любить мій чоловік і я це не тільки бачу, але й відчуваю. То чому я маю не довіряти рідному чоловікові?
Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота