fbpx

Подруги домовилися вранці зустрітися біля кав’ярні, випити кави й разом піти на пари. Та не встигла Сніжана дійти до умовленого місця, як побачила за декілька метрів знайомого, який виходив із під’їзду з елегантною дамою, ніжно обіймаючи її за талію. Він був дуже похожий на чоловіка нашої колеги, методистки Інни Андріївни. «Олег Петрович? – Сніжана не хотіла вірити своїм очам. – Нічого собі «відрядження», про яке говорила Інна”

Моя колежанка Сніжана навчалася заочно в університеті. Коли вона була на сесії, я заміняла її в старшій групі нашого дитсадка. Дівчина зі своєю однокурсницею постійно проживали на одній квартирі. Господиня приймала студенток на вихідні і під час міжсесійних викликів. Але одного разу жінка зателефонувала, що її не буде вдома, тож хай шукають, де переночувати. Довелося Сніжані з подружкою пройтися по готелях. Місць ніде не було, тож дівчата стала телефонувати іншим однокурсницям, чи не погодяться їхні господині на ніч-дві підселити їх. На щастя, знайшлося по одному місцю в квартирах на сусідніх вулицях.

Подруги домовилися вранці зустрітися біля кав’ярні, випити кави й разом піти на пари. Та не встигла Сніжана дійти до умовленого місця, як побачила за декілька метрів знайомого, який виходив із під’їзду з елегантною дамою, ніжно обіймаючи її за талію. Він був дуже похожий на чоловіка нашої колеги, методистки Інни Андріївни. «Олег Петрович? – Сніжана не хотіла вірити своїм очам. – Нічого собі «відрядження», про яке говорила Інна”.

Щоб переконатися остаточно, чи не помилилася, дівчина, забувши про все на світі, пішла назирці за ними. Пара зупинилася біля ювелірного магазину. Там ще було зачинено, і вони через вікно дивилася на вітрину з коштовностями. Нарешті магазин відчинився, чоловік зі своєю супутницею зайшли туди, а Сніжана, згадавши, що пора виключити детектива, повернулася назад.

Подруга біля кав’ярні її ще чекала, але зайти на каву було вже запізно, тож пішли до університету. По дорозі дівчина розповідала про чоловіка своєї колеги, який, очевидно, скаче в гречку, каже дружині, що їде у відрядження, а сам ночує в любаски і веде її в ювелірку вибирати прикраси.

Сніжанина подруга була незадоволена, що прийдеться голодними сидіти на парах, але дивилася на цю ситуацію іншими очима, мовляв, а ти звідки знаєш, чи це не просто сестра або родичка твого знайомого, і вибирають вони подарунок для його дружини.

– А якщо ти вже в своїй уяві його намалювала, як ловеласа, то все одно, яке тобі діло до чужої родини? Чи ти збираєшся своїй колезі очі на її благовірного відкривати і проблему в сім’ї створити? – картала подруга Сніжану.

Приїхавши із занять, Сніжана розповідала мені про походеньки Олега Петровича і радилася, як правильно вчинити. Справа в тому, що ми в колективі любили й поважали Інну. Донедавна вона працювала вихователькою, і коли їй запропонували це підвищення, спочатку відмовлялася, але врешті погодилася, зваживши на стан свого здоров’я, адже лікарі рекомендували їй спокій і ще раз спокій, бо з виховательками все ж легше працювати, ніж із вихованцями.

Вся справа в тому, що Олег з Інною дуже хотіли другу дитину. Вони вже виховували 11-річну дочку Інни від першого шлюбу, і після п’яти років спільного життя чоловік заявив, що дуже хоче мати сина, так як він розпочав власну справу і мріє в майбутньому передати її своєму спадкоємцю. Інну трохи зачепило бажання її чоловіка, що і словом не обмовився про її дочку, але поділилася цим тільки з нами, адже ми в колективі все про її життя знали.

З першим чоловіком Інни трапилося нещастя через недбалість на виробництві, коли начальником у нього тоді був Олег Петрович. Він перейнявся долею молодої вдови з маленькою дитиною на руках і допомагав, чим міг, добився для неї квартири, тільки б не скаржилася в різні інстанції на їхнє підприємство, що допустило такі порушення. Він часто привозив продукти й дитячий одяг для дівчинки. Інна відмовлялася від такої допомоги, бо вона вже йшла не від держави, а особисто від Олега, але він просто залишав пакети під дверима її нової квартири. Подейкували, що Олег має наречену і незабаром ожениться, та до одруження так і не дійшло: дівчина приревнувала Олега до Інни і ображена поїхала від нього в інше місто, не залишивши навіть адреси.

Несподівано для всіх Олег запропонував руку й серце Інні, але молода жінка не зразу відповіла взаємністю: вона ще не зовсім оговталася від горя, в якому вбачала частину вини Олега Петровича. Та життя тривало, дівчатко якось назвало Олега татом, і серце Інни розтануло, згодом вона переїхала в його будинок, а квартиру здавала в оренду. Олег тоді вже розпочав свою власну справу, а коли бізнес пішов успішно, почав говорити про їхню спільну дитину, бажано спадкоємця-сина. Інна дуже переживалп, коли не вдалося до кінця виносити дитя, але лікарі запевняли, щоб не хвилювалася, бо варто тільки трішки підлікуватися, й вона обов’язково народить дитину.

Я порадила Сніжані змоделювати ситуацію, яка виникне, коли вона розповість про свої підозри Інні Андріївні.

– Але ж шила в мішку все одно не втаїти. Тож хай все буде, як буде. Навіщо ж мені розв’язку прискорювати? – роздумувала колежанка.

– Отож, – підтримала я.

Якось Олег Петрович зайшов до Інни на роботу поцікавитися в завідувачки, чи не потрібно щось для дитячого закладу. Ми якраз були з дітьми на прогулянці, коли його побачили. І тут Сніжана не витримала:

– Олеже Петровичу, перепрошую, але хочу вас дещо запитати.

Я просто отетеріла: що та Сніжана зараз видасть. Олег зупинився:

– Гаразд, питайте.

– Від Інни Андріївни чула, що ви часто в Чернівцях у відрядженнях буваєте, в готелі ночуєте. А в мене така проблема: моя господиня здає квартиру заочникам на місяць, а дві ночі міжсесійних занять ніде переночувати, бо вона не буває вдома. То я вже й на готель згідна, хоч і дорожче. А який би ви порекомендували?

– Та будь-який готель вибирайте. Я постійно зупиняюся в «Інтуристі», що в діловому районі міста, а ви вибирайте якийсь до університету поближче.

– Так, дякую. Але однокурсники мені казали, що два тижні тому в готелях не було жодного місця. Добре, що нас з подружкою підселили однокурсниці, щоб переночувати вдвох на ліжку.

– Що ж, життя заочників легким не назвеш, – посміхнувся Олег.

Я полегшено зітхнула, що Сніжана нічого більшого не утнула, бач, не заспокоїться дівчина ніяк.

Минуло з пів року. Інна закінчила курс лікування. Прогнози лікарів були оптимістичні. Жінка була готова і морально, і фізично ощасливити чоловіка спадкоємцем. Але так сталося, що шило з мішка таки вилізло. Хтось Інні щось таки доказав, і вона прямо запитала про це чоловіка. Він признався, що, насправді, спочатку просто їздив у відрядження, але випадково зустрів там свою колишню наречену Світлану, яка поїхала від нього в Чернівці до своєї самотньої бабусі, ще не знаючи, що вона при надії, що трапився хлопець, який взяв її з дитиною заміж, але вона його не любила, і коли не стало бабусі, розлучилася, тепер сама виховує восьмирічного сина Богдана, його сина, що має інше прізвище поки що, та його по-батькові – Олегович.

Інна не стала затримувати Олега. Вона повернулася з донькою у свою квартиру. На майно чоловіка не претендувала. Олег перевіз Оксану з сином до свого будинку. Після розлучення він продовжував навідуватися до Інни з подарунками для її дочки, бо за вісім років спільного життя встиг прив’язатися до Оленки й скучав за нею. Світлана ревнувала чоловіка до колишньої дружини. Вона також народила донечку і в три роки віддала в дитсадок, де працювала Інна. Жінки стали приятельками. Дальша доля Інни мені невідома, а дуже хотілося б, щоб ця благородна жінка була щасливою.

You cannot copy content of this page