Я стала мамою пів року тому. І після цього моє життя перетворилося на справжній морок.
І я, і мій чоловік дуже довго чекали на появу первістка. І коли ми дізналися про те, що я при надії, то були дуже раді. Ми намагалися багато років, а тут така радість!
Тільки після от після появи малюка чоловік став сам не свій. Він не хоче мені допомагати, не хоче підтримувати, постійно всім незадоволений.
Нещодавно я якось примудрилася впустити кухоль, у якому знаходився холодний чай. Нічого особливого – побутовий випадок. Здавалося б, можна і уваги не звертати? Але він і тут влаштував сцену. Цілий вечір я слухала казна-що.
Трапилося, що я з’їла його шоколадку. Так він зі мною три дні не розмовляв. Після того як я прошу його потримати малюка кілька хвилин, поки сама чимось зайнята, він знову ту шоколадку згадує і по новій починає.
У магазин мені ходити не дозволяє, але сам завжди купує там лише те, що захоче, а не те, що я прошу. І якщо в хаті чогось не вистачає, то в цьому знову ж таки я завинила.
Почав рахувати скільки разів я ходжу до душу. Якщо хтось годував дитину, той розуміє, що на день тричі, а той п’ять разів потрібно сходити ополоснутись. Але для чоловіка це не аргумент. Каже, що вода дорога, а я марно її витрачаю.
Подруги мої на гостину не повинні уже приходити. Адже ж вони захочуть випити чаю. Або, не дай Боже, зголодніють. Це він повинен чужих людей кормити і чаями поїти? Е ні! В парку, так, будь-ласка. А от додому нікого, абсолютно нікого.
Мені це все вже набридло. Я не можу зрозуміти, як із дбайливого чоловіка він перетворився на байдужу і абсолютно чужу людину. І все це пов’язано з появою дитини, яку він так хотів. Жодної підтримки та взаєморозуміння.
Розлучатись? Це завжди можна. Я продовжую працювати, хоч і в декреті. Бюджети у нас усе одно різні. Тільки на орендоване житло мені навряд чи вистачить. Як тільки я почала отримувати виплати на дитину, то чоловік одразу ж поділив наші бюджети.
Я тоді йому на папірці розписала потреби мої і дитини, доводила, що того що я отримуватиму не вистачить. Але ж йому байдуже. Мусила виходити з декрету і працювати віддалено. Професія бухгалтера це дозволяє.
Не знаю, як так вийшло. Розлучатись і їхати до батьків у село не хочу. Не для того я вчилась і у місті чоловіка шукала, але й жити так не сила. Але ж до появи малого все було добре. Він був дбайливим і добрим. Може мине це у нього?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
