Зінаїда з сином сама залишилась. Надто вже вона його любила і опікувала з дитинства. Чоловік намагався якось виправити ситуацію, але швидко здався. Нова дружина і інші діти дали змогу швидко забути про перший невдалий шлюб і про дитину в ньому.
А Зіна пилинки з синочка здувала. Не давала і дихнути зайвий раз без мами. До п’ятнадцяти років за руку водила і ледь не з ложки годувала. Але син виріс, пішов служити і привіз звідти дружину уже при надії.
Жили усі разом. Поки онук малим був, поки займав увесь час жінок, ті ще якось мирились, але одного дня дружина видала:
– Романе, я більше не в змозі виносити твою матір, її стало надто багато. Постійно опікується нашим сином, відведе в школу і під вікнами ходить. Мені не зручно і сину це не до вподоби.
Ромі не було чого відповісти, від просто уникав розмови. Але це нічого не змінювало, напрузі вже не було меж. Тільки жінка похилого віку не турбувалася і жила як живе. Все також роздавала поради, стежила за онуком. Незважаючи на недуги та старість, турботи стосовно онука вона менше не виявляла.
– Наш син уже й друзів не кличе, ділить кімнату з бабусею. – не витримала дружина Роми, – Вибач, але обирай, ми чи мати! Хтось звідси повинен поїхати, – поставила питання руба Таня.
Чоловік намагався і цього разу якось відійти від розмови, але Таня наполягала:
– Розумієш, для твоєї матері головне – сім’я. Їй треба зайнятися собою, час же дозволяє. У мене знайома працює у будинку для людей похилого віку. Так там рай, скажу тобі. І концерти і вистави. Бабусі, навіть на екскурсії їздять. Знайде там подруг, житиме для себе, доглядом її забезпечать.
Рома не вмів перечити. Картинка намальована дружиною була дуже реалістична і позбавляла його багатьох незручностей. Повідомив це матері:
– Мамо, ми турбуємося про тебе, ми працюємо, не побачимо, якщо щось трапиться. Тобі треба для себе пожити, ми підшукали тобі гарний пансіон для таких, як ти. Тобі сподобається. Ми приїжджатимемо до тебе
– Я тебе почула. Хай так.
– Ходімо тоді речі збирати? На тебе вже там чекають.
– Я можу з онуком побачитись на прощання?
– Ми привеземо його тобі у вихідні. Я пішов у машину.
Так вона сумно пішла за ним. Цей будинок для людей похилого віку знаходився далеко від дому. Вони їхали мовчки. Приїхавши Рома почав розвантажувати речі.
– Ромо, візьми курточку, зараз же дощик піде, – з турботою сказала вона синові.
В голові Романа раптом щось клацнуло. Душа Романа у п’яти пішла, раптом усвідомив усе, що от цієї хвилини робить. І це замість подяки за безсонні ночі, проведені біля його ліжка. Ось для чого вона у нього все життя вклала?
Та хіба він чоловік, раз насмілився так вчинити з матір’ю, що все своє життя поклала на вівтар улюбленого сина. Роман різко обернувся, мама підійшла до сина і накинула на його плечі куртку, прихоплену з дому. Чоловік обійняв Зінаїду Іллівну.
– Пробач, мам, я сам не розумію, що роблю. Пробач та повір, більше ніколи я не відпущу тебе від себе. Я сам доглядатиму тебе. І навіть так не зможу відплатити тобі за все, що ти зробила для мене.
Він узяв маму за руку і повів назад у машину. Коли Тетяна побачила, що чоловік входить у квартиру, ведучи за собою свекруху, вона не стримувалась:
– Що відбувається? Чому вона знову тут, ми ж домовились!
– Заспокойся, я передумав. Мама житиме з нами завжди, – сказав він невідомим ще дружині тоном.
– Ну так обирай: я, чи вона. Тільки подумай гарненько, якщо піду, сина ти більше не побачиш!
Зінаїда взяла сина за руку:
– Ромочка, синку, відвези мене назад.
– Ні, все гаразд, проходь у свою кімнату.
Роман обернувся до дружини:
– Тетяно, якщо ти не помітила, я вже зробив свій вибір. А щодо нашого Дениса, сподіваюся, його майбутня дружина не поставить перед таким вибором.
Жінка побігла збирати речі. І раптом у кімнату зайшов Денис.
– Мам, тату, що трапилося?
– Дениска, збирай свої речі, ми від тата їдемо. Ми йому не потрібні, твоєму татові дорожча бабуся, ніж ми.
Батько присів поруч із сином:
– Дениско, ми з твоєю мамою житимемо окремо, але ти можеш обирати, якщо хочеш поїдеш з мамою, а якщо ні, залишайся зі мною та бабулею. У будь-якому випадку, я ніколи тебе не залишу і завжди любитиму тебе і допомагатиму.
Денис якось по-дорослому подивився на батька і маму:
– Тату, я з мамою поїду, ти ж теж обрав свою маму. Але ви з бабусею не переживайте, я часто відвідуватиму вас.
– Ти справжній чоловік, синку.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.