Погодились наглянути за сином сестри два тижні, а граємо роль батьків уже пів року. Родичі абсолютно нічого поганого в цьому не бачать. З усмішкою говорять: «Своїх нема – тренуйтесь». Але, як пояснити малому, що мама його просто забула, адже він її чекає?
Так вийшло, що я вже півроку граю роль матері для семирічної дитини. У мого чоловіка є старша сестра. Вона по молодості вискочила аби за кого заміж. Розлучилася через кілька місяців, коли вже була при надії.
Має вона синочка. Колишній чоловік аліменти не платить. Виховувала-забезпечувала самостійно. І ось одного разу привезла малого до нас з проханням, щоб він пожив два тижні. Вона важко працює, аби забезпечувати себе і сина, а тут на роботі дали відпустку. Вирішила відпочити біля моря.
Ми з чоловіком поставилися з розумінням і погодилися приглянути за дитиною. Ось тільки ці два тижні трохи затягнулися. У відпустці ця диво-матуся познайомилася з якимось чоловіком. Виявилося, що він з нашого міста. Тепер вона активно влаштовує особисте життя, а про сина просто забула.
З одного боку, мені складно її судити. Вона ще молода, їй хочеться знайти чоловіка, побудувати сім’ю. Але з іншого боку, сім’я у неї вже є – це її син. А її нинішньому залицяльникові дитина взагалі не потрібна. У нього вже є дочка.
А хлопчик дуже сумує за мамою! Дивишся, і сльози на очі. Постійно у нас запитує, коли ж прийде мама і забере його. Ви не подумайте, у нас склалися чудові стосунки. Він дуже позитивна дитина, ми подружилися. Але йому потрібна мама.
Є ще й матеріальна сторона питання. Не те щоб ми з чоловіком бідуємо, але утримання дитини в наші найближчі плани не входило. Його сестра спочатку привозила нам продукти або пересилала якісь гроші. Але це було буквально кілька місяців. Зараз вона навіть не дзвонить поцікавитися, як там її син поживає. А утримуємо дитину ми з чоловіком.
Її кавалер виправдовується, що у нього в квартирі зараз ремонт і дитині не можна жити в таких умовах. А зі своєї орендованої сестра чоловіка вже з’їхала і живе у свого коханця. Мені здається, що ремонт – це звичайна відмазка. Просто її залицяльник не хоче брати на себе відповідальність.
Родичі з боку чоловіка нічого надприродного в ситуації не бачать. Кажуть, чому б не поняньчитися з дитиною? У вас же своїх немає, ось і тренуйтеся. Тільки нас вони не запитали, чи хочемо ми тренуватися. У будь-якому випадку, дитині найкраще з рідною матір’ю.
Як на неї вплинути, я не знаю. Один раз навіть сказала їй, що поскаржуся в соцслужбу. Але її це не збентежило. Вона розуміє, що я так ніколи не вчиню. Якщо її позбавлять батьківських прав, дитині буде тільки гірше. Поняття не маю, як вчинити, але дивитись в сповнені надії і суму очі дитини вже сил не маю.
Передрук без гіперпосилання на іntermarium.news – заборонено.
