Тату, я переїжджаю жити до Сергія, — Аня, нарешті, набралася сміливості повідомити про своє рішення батькові
— Ще чого! — обурився чоловік, підскочивши з дивана. — І не мрій про таке!
— Тату, я не питаю твого дозволу! — скипіла дівчина. — Я вже не маленька дитина, ти мав би до цього звикнути. І своє життя я буду влаштовувати сама!
— Теж мені, доросла знайшлася! — батько не збирався здаватися. Його добряче розсердило те, що дочка навіть не поцікавилася його думкою. — А що скаже мама?
— Вона не проти. Сергій їй подобається, Він розумний, відповідальний, сам заробляє.
— Припини обсипати цього хлопця компліментами, я все одно проти! — Ілля гупнув по столі. — Ти ще маленька і крапка!
— Та де ж я маленька! Тату, прокинься! Мені вже вісімнадцять!
Чоловік різко повернувся до дівчини і досить таки грізним тоном заявив:
— Через півроку!
— Ти серйозно зараз? — Аня розгублено дивилася на батька. Ні, він і раніше забував важливі дати, але щоб ось так помилитися.
— Звісно, я серйозно. Ти моя дочка, я несу за тебе відповідальність. А ти мені тут такі фокуси показуєш.
— Тату, мені справді вісімнадцять, — закотила очі дівчина. Якщо це такий спосіб утримати її у вдома, то нічого не вийде. — Паспорт показати?
— Показуй, — Ілля був абсолютно впевнений у своїй правоті. Він уявляв собі, як відкриває документ, побачить дату і переможно вкаже на неї доньці.
— Ось дивись! — Аня тицьнула пальцем на дату.
— 5 січня 2003 рік, — прочитав чоловік і втратив дар мови. Він тільки й міг, що відкривати і закривати рот, не видаючи при цьому ні звуку.
— Я так і думала, — з посмішкою промовила жінка, яка щойно зайшла в кімнату. — Після того, як ти забув дату нашого весілля, я вже взагалі нічому не дивуюся.
— Я не забув, — виправдовувався почервонілий чоловік, — я просто переплутав.
— Так-так, — поплескала його по плечу жінка. — Ми так і подумали.
Більше батько не був проти того, що б донька переїхала.
Фото – ілюстративне(pexels).
