Батьки мого чоловіка успадкували будинок від його дідуся і бабусі (батьків батька). Колись давно в цей будинок мій свекор привів свою дружину), тут і появився на світ у них син (мій чоловік), виріс і привів мене. А коли його ще на світі не було, то свекор домовився зі своїми батьками розділити цей будинок на дві частини, з різними виходами. Та й це зрозуміло – він привів нову господиню в будинок, тому ні до чого двом господиням тіснитися на одній кухні. Бабусі це не подобалося, але все ж вони перебудувалися.
А потім бабусі з дідусем не стало один за іншим, моєму чоловікові тоді 15 років було. Залишився цей будинок на трьох в рівних частках: йому і його батькам. Після армії чоловіка ми з ним познайомилися, одружилися і було вирішено жити у нього, на половині дідуся і бабусі. Будинок великий: у свекрухи три кімнати, кухня і веранда, а у нас широка тераса, дві кімнати, кухня і можна ще прибудову зробити. Санвузли теж є. Щоб потрапити один до одного, є двері через коридор і хвіртка на вулиці. Ну і ще й ділянки з двох сторін, можна садити все, що забажається.
Марина Олексіївна спочатку поставилася до мене прихильно, поки ми не задумали ремонт. Їй не подобалися всі наші ідеї: то шпалери занадто яскраві, то натяжні стелі ненадійні. Мій чоловік з нею сперечався – мовляв, тобі яка різниця, не тобі тут жити! Але вона наполягала, що тут все спільнеЮ а значить і її теж, вона поки повноправна господиня, а я тут ніхто (я була прописана тоді у своєї мами). Особливо дратувало те, що Марина Олексіївна забороняла викидати або продавати старі меблі діда з бабусею – нібито, це пам’ять і раритет. Ну так взяла б собі! Так ні – їй нікуди, а в сараї відсиріє. Ми терпіли, поки не почалися відкриті непорозуміння: свекруха була всюди, вона навіть без стуку заходила до нас.
Як вона діставала мене своїми порядками! Я сама дуже акуратна, але бачу і роблю порядки по-своєму. Ще й прикметами своїми набридла: віник вгору, кришку унітазу треба закривати. Здавалося б – дрібниці, а як дратують. Я хотіла квіти висадити на своїй ділянці, на невеликому клаптику, вона лемент підняла: цей шматок тільки для кропу, петрушки і цибулі! Ну навіщо вони нам потрібні? Звичайно, я поскаржилася чоловікові, той скликав сімейну раду і запропонував два варіанти: або він продає свою частку, або ми офіційно викуповуємо у них півбудинку, з усіма документами на власність, щоб жити як сусіди і ніхто до нас не ліз без дозволу.
Ой, що тут почалося! Свекор за голову схопився, став голосити – мовляв, де це бачено, щоб своєму рідному синові частку продавати, нехай без грошей бере, все одно це його спадок. Але свекрусі це сподобалося, типу – все нормально, нову машину візьмемо, вже на все згодна! Так і зробили, все офіційно, і мій чоловік відразу поставив умови: тепер господарі тут я і моя дружина (тим більше я на той момент вже була при надії), і нас без дозволу не можна турбувати ні за яких умов! Я прописалася на цій половині, а чоловік замурував вихід через коридор. Начебто спочатку Марина Олексіївна заспокоїлася, і машину купила, нам стару віддала. Але це доти, поки я не стала матір’ю.
Щоб виплачувати взятий кредит (за викуп своєї частки) і забезпечити малюка, чоловік влаштувався на другу роботу, мало буває вдома. Та й свекор поїхав працювати вахтовим методом Поки були чоловіки в домі, Марина Олексіївна мовчала, без дозволу навіть не заходила, але варто було їм розбігтися по роботах, так почалося! Вона бігає до нас щодня через хвіртку, мовляв, на внука подивитися, і починаються її порядки в наказовому тоні. Я вже не мовчу, вказую на її половину будинку, але вона продовжує своє: нібито, вона тут сто років живе, все одно вона головна господиня! Висмикнула з коренем мої квіти навесні, стала галасувати, що дитині вітаміни треба садити. Вона на пенсії, робити нічого, ось і доводить мене, а потім плітки по всьому місту про мене пускає.
Спокій настає тільки тоді, коли у чоловіка вихідні і свекор приїжджає. Вона їм каже, що до мене не лізе, а квіти стали в’янути, ось і вирішила допомогти. Один раз я записала розмову зі свекрухою на нашій кухні, як вона шалено лементує, так і то вона почала обманювати, що все через мене почалося, просто спочатку запису немає. І таких прикладів – безліч! Не можу більше там жити, а й продавати не хочеться свого півбудинку, звикли вже і кращого місця не знайти. Як її змусити не лізти до нас? Вона вже не господиня нашої ділянки, а все ще не може вгамуватися!
Фото ілюстраьтвне.
