Я навіть не міг припустити того факту, що моя кохана жінка може зрадити. Але нажаль. Найнеприємніше, що все таємне стало очевидним лише через п’ять років.
Якось я пішов по довідку до поліклініки. Син занедужав, а тут мав піти в сад. Дітей того дня було дуже багато у черзі.
Я відправив сина до них грати, а сам читав різні записи у медичній карті. Спочатку мене там нічого не здивувало — суцільні результати аналізів. А потім мені на очі попалася стрічка із резусом сина. І тут мене осяяло…
Спершу я подумав, що це якась помилка, а потім схопився за голову. Зателефонував другу, він спеціаліст у цій сфері і він підтвердив моє припущення.
Висновок один – я не батько Михайла. Я отетерів. Від мене приховували правду п’ять років.
Звичайно, син не помітив моєї реакції. Я влаштував сцену дружині, коли ми залишилися самі. Вона зізналася, що справді і не хотіла за мене заміж, але була при надії, а я її так кохав, от вона і вирішила, що це доля.
Вона просила у мене прощення і намагалася все пояснити тим, що тоді не розуміла нічого і лиш зараз проживши зі мною стільки років зрозуміла що кохає мене по-справжньому і кращого чоловіка не уявляє просто. Але я твердо вирішив, що більше нічого спільного не хочу мати із цією жінкою.
Але син? Я його дуже люблю і він, хоч і не мій, але я його тато. Залишити я його не можу. Але й жити з ними сил не маю.
Головна картинка – pexels.
