Ще в юності я успадкувала велику трикімнатну батьківську квартирую. Так вже вийшло, що мама з татом рано відійшли у засвіти, але мені про це гірко згадувати. Я у них одна донька, тому все дісталося мені. Тільки от крім матеріальних благ у мене не було ні життєвої мудрості, ні моральної підтримки від дорослих людей, все в житті доводилося освоювати методом проб і помилок, і частіше за все були «граблі». З усієї рідні у мене залишилися лише тітка з бабусею, але живуть вони далеко, тому їх поради тільки поверхневі, теоретичні, через відео зв’язок.
Я відчувала, що ті чоловіки, які ошиваються біля мене, мають лише корисливий інтерес: забезпечена житлом дівчина з освітою, яка працює в турагентстві. Ну чим не варіант? Тільки ось особистість в мені ніхто не міг розгледіти. І все ж знайшовся такий, чи я просто так захотіла це побачити. Хоч він не моєї національності і віри, але повністю асимільований у наше суспільство: розмовляє абсолютно без акценту, наш менталітет. Їхня сім’я переїхала в Україну багато років тому, правда в маленьке селище, де мій майбутній чоловік ріс ще з дитячого садка. Та й сам є громадянином України.
Познайомилися ми через мого колегу. Той сказав, що його друг приїжджає до нашого міста, щоб влаштуватися працювати за фахом, і йому потрібна хоча б тимчасова реєстрація на рік. Чи не могла б я допомогти? Та запросто, якщо заплатить. Ми познайомилися, і поки оформляли папери, я до чортиків в нього закохалася. Та й з його боку було очевидно, що справа не в моїй квартирі, я так думаю. Бабуся з тіткою навперебій кричали, щоб я не втрачала здорового глузду – адже людина не нашої культури, а мої подруги тримали нейтралітет, всі ж бачили, як ми липнемо один до одного. Але і батьки чоловіка були обурені вибором сина, з тієї ж причини, що і моя бабуся з тіткою.
Але це не завадило нам одружитися. Відгуляли наше весілля скромно, без рідні, а тільки з друзями, а родичів потім поставили перед фактом. Більше всіх шуміли з цього приводу свекри, але потім якось замовкли, мабуть усікли, що невістка не без приданого! Найприкольніше, що вони весь час просили по скайпу не піддаватися на вмовляння і не їсти нічого забороненого, навіть якщо з українкою одружений. Чоловік їм обіцяв, але їв все, що душа бажає і цим особливо не заморочувався. Це батьки у нього консервативні, а чоловік дуже сучасний і прогресивний, просто маму з татом ображати не хоче.
В цьому році у свекра з’явилася нав’язлива ідея приїхати до нас в гості, щоб познайомитися, пожити в місті. Вони обоє пенсіонери, причому заможні, нічого їх не тримає в своєму домі, крім господарства, яке можна залишити на їх рідню. Я страшенно не хотіла цього – у них на мене погляд якийсь ворожий, тому відтягувала цю зустріч як могла. Але тут сюрпризи підніс цей рік, я залишилася без роботи, чоловік частково теж, ніби як і можна гостей запрошувати, тим більше вони приїдуть не з порожніми руками. Краще б ми заздалегідь терміни означили, коли свекри гостюватимуть, тому що мене вже все дістало, і з чоловіком на межі розлучення. Але до цього ж все було добре!
До їх зустрічі я приготувала прості страви – салати, курку та овочі. Свекри явно були незадоволені відсутністю їх національних страв на столі. Свекруха взагалі поставила за мету навчити мене їх готувати поки вони не виїдуть, але я чиню опір.
Гірше того, вони поводяться так, ніби я приживалка в цій квартирі у чоловіка, а не навпаки. Взагалі-то це я власниця, а у чоловіка тільки тимчасова реєстрація! Їм не подобається обстановка в цій квартирі, стиль інтер’єру. Мало того, виявляється, я погано прогинаються перед чоловіком: могла б ще йому сніданок у ліжко приносити, ноги мити і воду подавати! І взагалі, навіщо нам так багато кімнат для двох: взяли б двокімнатну, а «на здачу» купили б дачу, щоб овочі вирощувати. Хитрий підхід: куплена в шлюбі квартира буде автоматом мати вже двох власників. Знайшли наївну. І так у всьому: що б я не робила – все неправильно, аж до одягу. Всьому намагаються навчити, всюди самі господарюють.
Загалом, з чоловіком стосунки геть зіпсувалися. Він вимагає поваги до його батьків, хоча б на час їх перебування у нас. Так я і так їм слова зайвого не кажу, але й прогинатися теж не буду. Не збираюся я нічого міняти в домі, носити сніданки, готувати їхні страви, бути покірною. Якщо приїхали – хай живуть за моїми правилами. Не потрібне мені їх забезпечення, я вже майже влаштувалася на іншу роботу і скоро знову стану на ноги. Хоче чоловік – хай їде назад разом з батьками і одружитися там на покірною дівчиною.
Словом, не знаю, чи довго я витримаю цих “гостей”. Але чоловіка я все одно люблю і в глибині душі боюся розлучення. Що ж робити?
Фото ілюстративне.
