fbpx
Історії з життя
Попервах молода господиня не зважала на відсутність звичних зручностей. Прибирала хату, готувала обіди. Щоправда, гроші, котрі їм із чоловіком надарували на весіллі, якось непомітно розійшлися: виплатили задавнені борги за телефон, світло, купили газовий балон. А ще з’ясувалося, що в Олега ні сорочок на переміну немає, ні куртки путньої, ні черевиків. Свекруха, яка зайшла навідати молодят, у відповідь на невістчине здивування з цього приводу підібгала губи: — Ну так купи. Ти ж тепер дружина і повинна піклуватися про чоловіка

Марійка – чорнявенька, кароока, кучерява, вся в маму. Цілий день господарює, адже у них у садибі і кіт-воркіт, і курки з півником, і сад, і латочка городу. Дівчинка знає, що вона – єдина втіха мами Галі і бабусі з дідусем. Є ще колишній (вона його ніколи не бачила) тато і бабуся в далекому селі. Зателефонувала вона якось мамі. «Як там Марійка?» — поцікавилася і, не слухаючи відповіді, стала скаржитися на власні негаразди та дорікати, що її синові зіпсували життя.

— Бог їй суддя! — перехрестилася бабуся Таня. – Бувають матері-зозулі, а бувають — баби…

…Галинка покохала свого Олежика з першого погляду. Високий, приязний, веселий, він вигідно вирізнявся серед міських знайомців. Дарма що з далекого села, зате має роботу і власний будинок, який уже зачекався на хазяйку. І під мухою його дівчина ніколи не бачила. А на те, що вже був одруженим, навіть уваги не звернула: чого в житті не буває.

Відгуляли весілля. Батьки раділи: зять хоч куди.

— Обживешся в селі, звикнеш, — говорили доньці. — Дитятко знайдеться, так не в міському чаді зростатиме, а на свіжому повітрі. Там йому і молочко буде, і свіже яєчко, і ягідка зі свого саду…

Попервах молода господиня не зважала на відсутність звичних зручностей. Прибирала хату, готувала обіди. Щоправда, гроші, котрі їм із чоловіком надарували на весіллі, якось непомітно розійшлися: виплатили задавнені борги за телефон, світло, купили газовий балон. А ще з’ясувалося, що в Олега ні сорочок на переміну немає, ні куртки путньої, ні черевиків. Свекруха, яка зайшла навідати молодят, у відповідь на невістчине здивування з цього приводу підібгала губи:

— Ну так купи. Ти ж тепер дружина і повинна піклуватися про чоловіка.

— Але ж він копійки заробляє…

— Так витрачай із розумом! Де ж ті гроші візьмуться, коли у тебе он усе дороженне — і зубна паста, і мило, і шампунь. Звикла до міських витребеньок!

Добре, що мама часто приїздила, підгодовувала смачненьким, мирила доньку, зятя і сваху. А коли народилася Марійка, бабуся Таня, розуміючи, як важко зараз молодій сім’ї, тягнула торби з провізією щовихідного.

Мовчала, але за душу брало: сваха — не з тих, хто дітям допоможе. Самі відмовки: «Оце йшла, та й забула. Хай іншим разом!».

— Приходить та скаржиться: «Бідні ви, дитятко маленьке, а без цукру сидите. От я собі мішок узяла, то тепер так добре! І масла у вас немає… Я кілограм купила — аж у роті тане!» — скаржиться Галинка. — Кажу: «Нічого, мамка приїде — привезе і цукру, і яєць. Може, і з наших курей користь була б, так курник розвалений. Прошу-прошу Олега, аби полагодив, а він з роботи прийде, поїсть – і до телевізора».

— А вона що? — журиться мати.

— «А що ж ти хотіла? Щоб чоловік роботою уривався, а ти тільки з дитятком на руках носилася?». Наче мені легко – не спускаючи дитину з рук, і попрати, і прибрати, і наварити…

— Ти, доню, вже якось мирися, вмовляй його, щоб допомагав. А я возитиму, що зможу.

Зять із радістю біжить на зупинку — теща тягне не менше трьох сумок. Їй ще й дорікнути можна:

— А хліба ви не привезли!

— Ну то на тобі десятку, сам купиш!

Виймає гостя наїдки, розкладає. А сваха тут як тут. Сідає, пригощається:

— Он як у вас у місті добре — і ковбаска, і сир, і оселедці…

— Так мені воно не з неба падає, — не витримала якось Тетяна. – Уся зарплата йде на торби, а самі пісну картоплю їмо. Та й у селі все в магазині є. Але для дітей живу, а у вас їх ніби немає!

Розсердилася сваха. А чоловік Галинці вичитав:

— Мати хоче для себе пожити. Має право.

Що ж, хай живе як хоче. Аби тільки сина на добре наставляла. Так ні, у всіх негараздах Галина винна. Така ж погана, як і перша невістка. То вже потім люди розказали, як Олег до чарки прикладався, дружину не шанував і дитя. А потім приїхала теща з Білорусі, побачила сплячого з перепою зятя і, за його словами, хитро, серед ночі, забрала доньку з малюком.

Після того Олег закодувався, якийсь час на чарку не дивився, одружився. Тримався недовго: коли Марійці виповнилося сім місяців, пішов у загул.

— Що мені робити? — кинулася молода жінка до свекрухи. І дістала «цінну» пораду:

— А ти його не лай. Прийде після чаркування — спати вклади. Дружина повинна коритися чоловіку.

— Так він же не просихає! А жити як?

— А було б не йти за нього, якщо не такий. Чого міського собі не знайшла? Значить, погана була дівчина, ніхто брати не хотів…

Тоді Галинка й збагнула, що її сімейному життю настав край. Узяла дитя, повернулася до батьків, влаштувалася на роботу і ні про що не шкодує.

Марійці пішов дев’ятий рік. «Люблячий» татусь не дав на її виховання жодної копійки. Свекруха так і не зрозуміла, хто насправді зіпсував життя її синові. Інколи телефонує: «Тепер у мене вже двоє колишніх онуків: один — у Гомелі, друга — в Чернігові», — розказує.

Телефонна трубка терпить. А душа?

За матеріалами – Українське слово.

Автор – Катерина ЛИСТОПАД.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум

You cannot copy content of this page