Поведінка мого чоловіка з кожним днем спільного проживання здавалась мені все дивнішою і дивнішою. А потім я стала придивлятися, як живуть батьки мого чоловіка, і дуже багато мене не просто здивувало, а й насторожило
Я ще до весілля бачила, що з мого Віталика кожне слово тягнути потрібно. Але особливо не заморочувалась – я сама люблю побалакати і мене цілком влаштовувало, що я можу поговорити за двох. Тим більше, що Віталик завжди уважно слухав.
І взагалі, чоловіча небагатослівність мені здавалася символом мужності. Чоловіки повинні більше робити, ніж базікати, правда?
Та й після весілля в цьому плані мене спочатку нічого не напружувало. Але потім я стала придивлятися, як живуть батьки мого чоловіка, і дуже багато мене не просто здивувало, а й насторожило.
Вони між собою майже не розмовляють! Ну, може, коли нікого немає, і кажуть щось, але ось за рік майже в моїй присутності тільки обмінюються якимись короткими фразами. Вони навіть телевізор дивляться мовчки!
Я стала чоловіка розпитувати, він підтвердив, що дійсно батько – мовчун. Мама інша була, але з батьком звикла вже за багато років. Віталик сказав, що характером в батька – теж не великий любитель поговорити.
А у нас в родині все обговорювалося: плани, справи кожного, новини розповідалося про навчання, про роботу. І взагалі поговорити завжди було про що. Така різниця в сім’ях наших з Віталиком батьків, що навіть дивно, як по-різному люди живуть.
Але я не про те, що мені розмов не вистачає. Вони в тій родині живуть – кожен по собі, ні про що не радяться, кожен має якесь своє життя і не особливо цікавиться життям інших. Ось, напевно, найточніше підійде визначення, чого мені не вистачає – він не радиться зі мною ні про що: не розповідає про свої проблеми, та й моїми, не так, щоб цікавиться – я сама все відразу розповідаю без питань. І рішення приймає теж без мене. А мене це дуже ображає.
Ось приклад: нам потрібно було купити холодильник. І це була наша перша спільна покупка. Я дивилася різні моделі, розповідала чоловікові і уявляла, що в суботу, ми з ним, вже, як сім’я, підемо в магазин, разом виберемо холодильник, а потім порадимося, куди його краще встановити і будемо разом радіти нашому першому великому придбанню.
Але, коли я прийшла в п’ятницю з роботи, то на нашій маленькій кухні, потіснивши всі меблі, височів білосніжний мастодонт неймовірних розмірів. А поруч сидів чоловік і гордо дивився на мене. Я не знала, що казати! По-перше, мені відразу не сподобалося, що він зі мною не порадився і навіть не подумав, що саме я хочу купити, по-друге, як з’ясувалося, він віддав за нього всі гроші, включаючи і ті, що були відкладені на пральну машинку . Крім того, холодильник був занадто великим і для нашої квартири, і для наших потреб.
Але найбільше мені було прикро, майже до сліз, через те, що він позбавив мене радості! Адже бачив, як я чекала суботи, як уявляла наш похід по магазинах, як хотіла сама, вже як дружина і господиня, вибрати потрібну річ.
Але, коли я спробувала Віталику все це пояснити, він знизав плечима і сказав, що хотів, як краще, адже потрібен був холодильник, ось він його і привіз. Тепер ми ледь протискаємось повз цього велета, і кожен раз, коли я його бачу, думаю, що ніякої радості від цього дива техніки у мене немає.
Ще багато таких випадків було, і кожен раз я намагалася пояснити чоловіку, що в родині потрібно радитися, обговорювати спільні плани і робити все з урахуванням думки іншої половинки. Він відмовчувався, але його вчинки показують, що він просто сперечатися не хоче, а думає зовсім інакше.
Одного разу він навіть сказав, що не розуміє, навіщо стільки слів – є справа, так потрібно її зробити, і все тут. Коли я спробувала на прикладі того ж холодильника пояснити йому, що, якби він порадився зі мною, то ми б купили більш компактну річ, і не тіснилися б на кухні. Що, порадившись, ми витратили б удвічі менше грошей і купили б ще пральну машину, а то я так і продовжую прати руками, поки складаємо гроші. І, найголовніше, якби він порадився, то я б рада була покупці, а не гнівалась щоразу, як на неї дивлюся. Він у відповідь просто знизав плечима.
І я вирішила переговорити зі свекрухою, просто розповісти все і попросити поради. Вона спочатку теж спробувала відмовчатися, мовляв, це наші сімейні справи, а потім сказала, що у Віталика батько точно такий же – не звик він нічого обговорювати, і ні про що радитися – все сам якось вирішує і робить, хоча намагається для сім’ї, у дім.
А вона, свекруха, спочатку теж ображалася, хотіла, щоб було все за згодою і договором, але потім зрозуміла, що чоловіка не переробити, і змирилася. Зрештою, це не найбільший недолік для сімейного життя. А Віталик, як і його батько – сім’янини по натурі, вірні і відповідальні. А мені порадила поменше звертати уваги і не обговорювати з чоловіком, а просто говорити йому конкретно, що нам потрібно.
З одного боку я розумію, що свекруха багато в чому права. Але все думаю, що якщо не радитися, не ділитися, то виходить, що ми тільки формально разом, а душею, думками нарізно? І що ж це за родина така?
Я ж люблю його, і він мене. І розумію, що він інший, не такий, як я. Але невже він так і буде жити, від мене відгороджуючись? Невже нічого не можна зробити? Або все ж якось можна пояснити йому, що мені погано так?
Текстові зміни – intermarium.news
Головне фото – pixabay.com
