Це почалося в студентські роки. У них була дружна і весела компанія, як і годиться для студентів факультету туризму. Навіть, після закінчення університету, вони продовжували дружити. Отож, Каріна, майбутній педагог, зустрічалася тоді з Сашком. Саме він привів її в компанію, де вона провела кращі вилазки в гори, відвідування музеїв, замків, церков. Це було просто неймовірне молоде життя.
Гриша був серцем і розумом компанії, знав безліч легенд про визначні місця краю, купу історичних довідок, взагалі жив тим, що вивчав. Каріна одразу зрозуміла, що цей хлопець не для неї. Можна весело жартувати, пити каву чи лізти на гору, але не більше. Не хотілося відчувати себе на постійному екзамені, який ввесь час провалюєш. Не дивно, що дівчата біля Гриші не затримувалися. Що ще треба молодій людині, коли закоханий і знаєш гарну компанію, яка не дає твоїм стосункам закиснути?
Вони з Сашком одружилися і будували разом плани. З компанією зустрічалися все рідше і рідше, бо кожен мав все менше часу для гульок. І якось їм стало так нудно один з одним, що вирішили розлучитися. Каріна залишилася в місті і продовжувала працювати в школі. Час від часу списувалася з друзями з компанії і пробувала вернути час, коли було просто весело. Так вона почала зустрічатися з Миколою, ще одним хлопцем з компанії. А потім виявила, що веселитися він хоче дужче за неї. Розійшлися.
Гриша ж одружився з якоюсь невідомою компанії дівчиною і виїхав за кордон.
Минуло п’ять років з моменту закінчення універу і гріх було не зібрати компанію. Вони знову були разом, не всі, звичайно. Не приїхав Сашко, зате приїхав Гриша і хвалився життям за кордоном. Розповідав на якому високому рівні там все зроблено, як цінується історія і як бережеться. Каріна милувалася ним віддаль і скоро переключилася на ще одного друга, бо стільки було випито, та й Остап осипав її увагою. На ранок вона з ним. Це вже було занадто. Щось з нею не так.
І цей роман виявився дуже коротким. Тоді вона вирішила, що досить себе розмінювати на вітер. Треба зосередитися на чомусь одному. Роки он летять, а ніхто її не хапає.
Влітку вони з вчителькою польської затіяли екскурсію за кордон, тому Каріна написала Гриші куди краще їхати. Отак і почалося їхнє листування. І виявилося, що Каріна і жартує дотепно і не такий вже й профан в галузі. Потім вони злізли на особисті теми. Потім на плани про майбутнє.
Коли їхню групу зустрів Гриша, Каріна не здивувалася, вона мріяла про те аби так було. Той тиждень вони не розлучалися, бо Гриша на правах безкоштовного гіда показував всі перлини Варшави і не тільки. Ввечері пили, їли і говорили до ночі, як рідні люди. З ним було так просто, не треба було нічого вдавати, натужно усміхатися чи робити вигляд, що цікаво. А зранку не було того гнітючого відчуття сорому і злості, що вкотре помилилася. Страх був лиш від того, що так мало часу залишилося, щоб побути разом.
Повернення додому було важким. Чим далі відносило її від Гриші, тим чіткіше висвітлювалися страхи. Боялася, що він сприйме це як її легковажність, бо ж до цього вона була і з його друзями, боялася, що вона не зможе жити без нього, боялася, що вони зійдуться і знову буде пшик.
Гриша приїхав через місяць і сказав, що страшенно скучив. Вони з дружиною давно розлучені і він жив там лиш через дітей. Але зараз його дім поруч з нею. Десятиліття студентської компанії вони зустрічали як подружжя.
Фото ілюстративне.
