Валя з подивом дивилася на чоловіка, а той, закінчивши вигукувати свої звинувачення, витягнув з-за пазухи молоду кішку і кинув її дружині.
У Валентини з Георгієм за все спільне, восьмирічне життя, так не вийшло стати батьками. Походи до фахівців нічого не дали – у обох було все абсолютно добре. Зневірившись, пішли по бабусях. Там їм чого тільки не наговорили… Вони виконували все, що ті від них вимагали, але знову даремно.
Тоді Валя згадала, що десь чула – якщо взяти чужу дитину на виховання, чи поселити щеня, кошеня, пташеня, то все може у них вийти. Але проти чужої дитини чоловік був категорично проти, та й тварин в домі не переносив. Так і продовжували жити удвох, ну як жити…
Вдома поступово ставало незатишно, пропала теплота в стосунках, Григорій почав прикладатися до чарчини, знаходячи виправдання собі і перекладаючи всю провину на дружину. А коли Валентина боязко заїкнулася хоча б про кошеня, грюкнув дверима, пішов.
Повернувшись, заявив, що все це йому набридло, і раз з ним все повністю гаразд, то винна в усьому Валентина. А раз так, то він іде до молодшої колеги по роботі, яка і подарує йому купу діточок.
– А це тобі, замість мене! – І вручив дружині підібрану на вулиці кішку. – Ти ж цього так просила!
Григорій склав у валізу речі і гордо пішов, радіючи, що обійшлося без додаткових розмов. А Валя опустилася на диван, розгублено погладжуючи перелякану кішку.
Минув майже місяць, чоловік так і не з’явився. Валентина продовжувала жити разом з Надею (так вона назвала кішку). Та від’їлися, боки і мордочка округлилися, від своєї нової господині кішка не відходила. І вона все їла і їла, немов намагаючись надолужити все, що не з’їла за свої колишні, голодні будні.
Одного разу, недільного ранку, жінку зігнав з ліжка гострий приступ нудоти. Вона ледь встигла добігти до туалету і схилилася над раковиною… Видихнувши, вона підняла голову. Поруч в лоток аналогічну ситуацію переживала і кішка. Так ось чому вона багато їла!!!
– Ну що, Надіє, здійснилося! Буде у нас тепер свій дитячий сад! – Валя щасливо погладила Надю.
А в цей час на ганку будинку мнувся все з тою ж валізою Георгій, мнучи розпатланий букетик. Підібравши, як йому здавалося, правильні слова, він рішуче ступив в під’їзд… Щоб через 15 хвилин вилетіти звідти з пелюстками на голові, потираючи подряпану Надією руку.
Автор: Вивільга.
Фото ілюстративне.
