fbpx
Історії з життя
Поїхала Марія з села до сина в місто погостювати. Думала до весни побуде, а вистачило одного дня.

– Холодно, – говорив сусід Іван, допомагаючи Марії Іванівні закутатись в кожух. А сусідки наказували:

– Печива привези, але не в смугастій коробці, а в інший.

– Ліки привези, – просила Вікторівна.

Вони проводили її до дороги на станцію, та на кінець побажали:

– До весни гостюй!

Марія Іванівна їхала в гості до сина, до внучат, звичайно всі їй заздрили.

– Но, Зірко! – крикнув Іван на вкриту інеєм коняку, і захиталося село, уздовж саней побігло біле поле.

На вокзалі стояли дими стовпами, бігав народ, в очах рябіло. Марія Іванівна з вузликом притулилася до свого вагона і чекала, а до неї ніхто не підходив.

«Чи в те місто я приїхала? – подумала вона. – У людей запитати – засміють ».

Народ побігав, побігав і розсіявся – мало хто залишилося, і тоді Марія Іванівна побачила, що до неї йдуть гарно одягнені чоловік з жінкою і на ходу посміхаються червоними обличчями.

«Хто такі?» – розгубилася вона, і аж жарко стало на морозі:

– Миколка …

По його очах було видно: був дуже радий! Він налетів на неї, обняв і поцілував.

– А це моя дружина.

Очі жінки посміхалися під окулярами:

– Віра!

– Я ж, знаю! Як ви одружилися, Миколка фотокартку надіслав. Я ще тоді подумала: не помилився!

Поки йшли до таксі, Марія Іванівна перехоплювала погляд невістки – вона теж придивлялася.

По красивому місту їхали довго і нарешті під’їхали до дев’ятиповерховому будинку. Будинок дихав кватирками, і Марія Іванівна здивувалася, до чого ж він великий і міцний.

Додому, на дев’ятий поверх, піднімалися на ліфті, і Марія Іванівна побоювалася, чи не обірветься він. У квартирі їх зустріли внучата

– старший Олег і чотирирічний Ігор.

– Бабуся, яка хороша! – відразу визначив молодший, а старший нічого не сказав, тільки дивився, як вона за допомогою батька і матері знімає з себе величезну, до п’ят, шаль і пальто.

З товстого вузлика Марія Іванівна витягла два полірованих яблука, потерла їх до своєї кофти, яблучка заблищали ще сильніше, дала їх внучатам кожному окремо і сказала, як проспівала:

– Зернятка ви мої! Домашніх покуштуйте.

Менший тут же захрустів гостинцем.

У теплі зі щік сина довго не сходив рум’янець. Марії Іванівні дуже хотілося обійняти його.

За стіл сіли так: на чільному місці – гостя; син – ліворуч, ближче до серця; праворуч – внучата; невістка – ближче до дверей, щоб без клопоту виходити на кухню.

Після вечері Марія Іванівна пішла купатися у ванні, невістка двічі натирала їй спину, а внучата в коридорі чекали і не дочекалися, коли вийде бабуся. Вона вийшла розпарена і весела:

– Пари тільки немає! Тепер мене клич спину терти.

Їй постелили на підлозі, на кухні.

Перед сном прийшов син, сів поруч. Марія Іванівна неголосно наказала:

– Ти дружину свою і пальцем не чіпай! Не обpажай її…

– Що ти, мамо, у нас це не заведено …

Рано вранці син і невістка відвели дітей в дитячий садок, залишили гості ключі, а самі пішли на роботу. Марія Іванівна обійшла квартиру, і здивувалася, і зраділа: «Писав: дві кімнати, а їх з кухнею, ванною і коміркою та коридором шість … Як не жити!»

«Які будинки навчилися будувати! – подумала Марія Іванівна. – Тисячу років їм нічого не буде».

На вішалці висіло одне-однісіньке її пальто. Марія Іванівна наділа його і по сходах спустилася з дев’ятого поверху на вулицю.

«Невже люди пам’ятають всі будинки? Син з невісткою на роботу їздять чи не заблукають»

За кам’яними будинками вона виявила дерев’яні, з собачим гавкотом, і річкою. Зовсім як в селі, і Марія Іванівна затрималася тут.

Вона пішла далі і до вечора відкрила для себе, що все місто – спереду таке кам’яне, а ззаду дерев’яне.

Додому вона повернулася пізно. Вішак був порожній, але в передній горіло світло. Вийшов син і сказав:

– Мамо, ти сьогодні одна повечеряй на кухні. У нас з Вірою роботи багато – всю ніч писати. Віра зараз пише.

Вона запитала:

– Щось хлопців не чути?

– Ми їх раніше спати вклали.

Приніс матрац, простирадло, ковдру, постелив на підлозі, як на сіннику, і пішов.

Вона все чекала, чи прийде хтось посидіти з нею, і, не дочекавшись, погасила світло і лягла. У темряві почула голоси.

– Вона у нас ще довго буде у нас гостювати?

– Не думаю…

– Ти, будь ласка, нічого не вішай поруч з її пальто. Вона з дороги могла привезти що завгодно.

– Ех, Віро, Віро …

– Тобі легко роздумувати. Ти її не мив, а я мила! У мене руки дотепер бoлять. А їй ще не подобається. «Пари, – каже, – немає». А немиті яблука дітям? У мене докторська стала – і ні з місця. Я ж тепер то кухарка, то банщиця. Сиди і гризи ці кам’яні булки, які вона привезла. А не будеш гризти – обpажається. Я їх половину в сміттєпровід викинула …

– Краще б розмочити та голубам …

– Втомилася я.

– Мама більше за тебе втомилася … Я про неї ж нічого й не знаю. Їй і жити залишилося вже небагато…

– Поживе ще: апетит у неї Слава Богу …

Марія Іванівна заткнула подушкою той кут, звідки просочувалися голоси, простягнулася на простирадлах і заплакала.
Піднялася вона до світла. Всі ще спали: в передній син з дружиною, в задній внучата. Вона нечутно пройшла до них з кухні.

Меншенький розлігся поперек ліжка, а старший витягнувся в уздовж краю і мирно сопів уві сні.

– «Зернятка ви мої …»

Вона доторкнулась до них холодними губами. Старший не ворухнувся, а молодший, не прокидаючись, махнув ручкою і ляснув себе по лобі.

У коридорі на вішалці висіло одне її пальто. Вона тихенько одяглася, взяла вузлик, причинила за собою двері, пішки спустилася на вулицю.

На станції були схожі на неї змерзлі люди, їхні голоси вилітали з парою, як паровозні гудки. Марія Іванівна спокійно купила квиток в касі, підійшов її потяг, і перед вагоном у неї защеміло сеpце.

«До села б доїхати. Ось буде недобре, якщо тут пoмpy … »

За вікном пропливала місцевість, знайома для Марії Іванівни, вона вирушила до виходу. Своя станція здалася їй маленькою, і Марія Іванівна злякaлась, чи там вона зійшла з поїзду. Але всередині станції за прилавком стояла та ж сама буфетниця, і Марія Іванівна заспокоїлася.

«Тут я і куплю гостинців дівчатам, – подумала вона. – Звідки їм знати, де я брала ті гостинці, в місті чи на станції? Скажу що, з міста привезла».

І здригнулася від Іванового голосу:

– Марія Іванівна, ти ж поїхала?

Вона сором’язливим рухом збирала покупки в вузлик, з якого вивалювалися смугасті коробки, і, не піднімаючи голови, сказала:

– Не вік же гостювати.

І пішла до виходу, але Іван гукнув її:

– Маріє Іванівно, ти додому? Разом поїдемо.

Біля ганку їх чекала вкрита інеєм коняка. Іван збив сіно на санях, посадив Марію Іванівну, накрив її кожухом.

Заскрипіли сани, захиталося біле поле. Час від часу Іван гримав на коняку, і по його голосу можна було здогадатися, до чого ж холодно в полі.

– Приїхали, Маріє Іванівно.

В хату без запрошення почали набиватися сусіди. Немов би само собою затопилось в печі. У світлиці, помістилося все село, всі дев’ять дворів, і луною відгукувалися на розповідь Марії Іванівни.

– Статні такі обоє. І люблять один одного.

– … Люблять! – повторювали гості.

– А дітки як янголята. Звуть їх Ігор та Олег.

– … Як янголята!

– І до тебе вони ласкаві? – питала бездітна Вікторівна з заздpістю.

– Вони від мене ні на крок не відходили, вранці казку, в обід казку, ввечері казку …

Вікторівна зітхала …

– Показала б подарунки! – не дочекавшись кінця хазяйчиної розповіді, брязнула Вікторівна. Насварити її не змогли: закипів чайник.

Марія Іванівна за чаєм роздавала гостям печиво, пряники, консерви. Жінки пробували і хвалили:

– Сама м’якоть і смакота! Що б і нам таке завезти – з руками б відірвали.

– А цигаpки які мені привезла! – радів Іван – Такі я і не курив.

Вікторівна співчутливо запитала у господині:

– Чого так рано приїхала? Гостювала б до весни.

Марія Іванівна холодно посміхалася, а Іван роздумував вголос:

– У теперішніх гостях гірше, як в засланні … Все за розкладом! Тоді то – їсти, тоді-то спати, тоді на прогулянку. Та й не треба людям набридати. Подивися на рідню і їдь. Ми свій вік прожили.

Жінки почали рухатися, почали зітхали:

– До тепла можна б було і погостювати!

– Нинішнім дітям, батьки вже не дуже й потрібні …

Письменниця: Людмила Кім

Читайте також: Новорічна ніч 2020: астролог розповіла спосіб потрійного підсилення новорічних бажань

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!