«У мене великі проблеми з матір’ю мого законного чоловіка», – скажу я і згрішу проти істини. Так, це була її пропозиція, щоб вона була власником квартири, але погодився на це чоловік. Тому проблеми у мене не зі свекрухою, а з людиною, яку вона виховала.
Мене вражає логіка цього чоловіка.
Як готувати йому на зміну контейнери з першим і другим, я – дружина. Адже цей обов’язок – годувати свого чоловіка на першу вимогу, – я повинна була увібрати з молоком матері.
Відсутність настрою, брак часу, загальне нездужання – все це не виправдання власної ліні, звичайно, ліні – чим ще можна пояснити бажання не готувати їжу для законного чоловіка? Мені здається, якби у нас вдома несподівано відключили газ, то навіть багаття посеред кухні для смаження на ньому шашлика стало би меншим гріхом, ніж неприготована через форс-мажор їжа.
Як створювати затишок в домі, я – дружина. Дружина, зобов’язана з високо піднятою головою нести хрест по збиранню розкиданих брудних шкарпеток. І, щоб привести на світ спадкоємця, я теж дружина. Зате як купувати квартиру в шлюбі – дружин може бути багато, а мама точно ніколи не зрадить.
Про те, що чоловік купив квартиру, я дізналася по факту. Він просто приїхав додому, якщо так можна назвати орендоване житло, і кинув на стіл ключі:
– Я купив квартиру. Збирай речі.
– Як? Звідки? Ми ж хотіли позику брати?
– Я збирав. І мама дачу продала, додала, вирішила подарунок зробити, раз я одружився.
– А як… – розгубилася я. – А там хіба не потрібна моя згоду на покупку?
– Навіщо? Офіційний покупець – мама.
– Мама? Ти купив квартиру, але оформив її на маму?
– Так. Вона запропонувала, я погодився. Ну сама подумай, скільки шлюбів закінчується розлученням? Не розумію, чому ти незадоволена. Все, квартира є, тепер можеш сміливо думати про дитину. Ти рада? Ти ж хотіла!
– Дуже рада. За вас з мамою. Нехай вона тобі і дитину подарує.
– Не зрозумів? – зиркнув на мене чоловік.
Мої пояснення вилилися у непорозуміння. Чоловік, майже колишній, дорікнув мені в меркантильності: він відклав на квартиру до шлюбу, а я образилася, що не вийде відрубати половину.
Але ж ми сто разів обговорили, що житло купимо разом! Візьмемо позику, виплатимо, разом виплатимо, щоб мій внесок теж був. Він два роки погоджувався, кивав головою, що так, так буде правильно. А сам нишком збирав, мовчав, купив, не порадився. Дозволив про дитину думати.
Ну звичайно, він-то нічого не втрачає. Це не він в разі розлучення з дитиною на руках на вулиці залишиться.
Ми розлучаємося після восьми місяців офіційного шлюбу. Якщо вже дружина, то дружина в усьому. А не так, що з мене всі належні в шлюбі обов’язки, включаючи дитину, а він мені не довіряє настільки, що квартиру на матір оформив. Як я вже сказала, нехай мати йому дітей і дарує.
Фото ілюстроване.
