Відплата (Частина 2)
Мама.
Ліда була абсолютно щасливою жінкою, коли на світ з’явилася Мартуся. Це був клубочок її щастя, її і чоловіка. Вона була впевнена, що так триватиме вічно. Але одного дня чоловік її покинув заради іншої. І вона з мартусею залишилися одні.
Коли вона тільки відійшла від цієї події, то виявилося, що одній ростити дитину дуже важко. Мартуся росла швиденько, виходило, що її зарплатні не вистачає аби дитині щось купити, щоб виглядала так, як діти з повних сімей.
Вона купила вживану машинку і навчилася шити аби її дитина виглядала, як усі, аби ніхто не казав:
– Та то видно, що батька нема.
Вона перешивала свої старі сукні, рискала за матерією, якої ще й не вистачало. Якось їй вдалося роздобути лаковані черевички! Трохи оббиті спереду, але трохи чорного лаку, трохи вакси, трохи лаку для волосся і були чудо, а не черевички. Вона вела Марту в школу і та щасливо витанцьовувала в чудо-черевичках, а Ліда думала лиш про одне: лиш би довго не було дощу.
Петра вона зустріла на роботі, хоч і зналася з усіма, але його помітила тільки зараз. Непогано заробляв і з вигляду нічого, та й до неї залицяється… Подумала вона, що його зарплата плюс її і якось можна буде жити.
Мартуся дуже сильно ревнувала до Петра, а вона намагалася приділити увагу всім. Але хіба це зробиш, коли приходиш з роботи стомлена разом з Петром, а тут дитина: мамо подивися, мамо розкажи, мамо покажи… А з іншого боку Петро: дай їсти, дай пити, хай дитина помовкне…
Свою справжню натуру Петро показав, коли під серцем вже було маля. Затримувався на роботі, а потім приходив і всіх виховував. Мартуся не розуміла, що відбувається і цей дядько її лякав. Ліда бачила, що нічого не може змінити, але дитину врятувати мусить.
Вона відвезла Марту в село. Мати їй говорила, що так проблему не вирішити, але як було правильно вирішити? Знову ростити вже двох дітей одній в таких злиднях?
А так тут промовчала, там не спровокувала, там перепросила і вже тихо в хаті.
Але Петро не вгамовувався. Як вона прожила ті п’ять років – ніби в кошмарі. Вона може собі зізнатися, що витурила його лише тоді, коли він почав виносити ті речі, які придбав: телевізор, радіолу, її обручку…
Життя ніби розвиднілося і можна було забирати доньку від матері і виживати, але її Мартуся вже сама чекала дитину.
По-правді, Ліда з полегкістю зітхнула, бо вона аж сивіла від того, як їх треба буде прогодувати. А тут і сама Мартуся щастя знайшла і їй на один рот менше кормити.
Тепер можна на Софійці зосередити всі свої надії і мрії, аби вона не існувала так, як вона. Дитина має мати таку професію, щоб легко працювати ідобре заробляти. Ідею їй підкинула вчителька музики:
– Ваша Софійка так гарно співає! Дуже музикальна дитина.
Що ж музикальна, то музикальні і Ліда віддала дитину в музичну школу. оскільки тої зарплати було як кіт наплакав, то вирішила, що потягне лише скрипку. Купила вживану.
Софійка кожного дня дерла струни, а вона строго слідкувала за тим, аби та виконувала всі вправи. З нею вже не говорили сусіди, але її Софійка таки навчилася не грати мамі на нервах.
Проте, світової скрипальки з неї не стало і вона радо закинула скрипку на антресолі, коли вийшла заміж.
Ліда з одного боку була дуже розчарована, що донька так її підвела, а з іншого – тепер їй менше клопоту.
Про те, що вона нездужає, вона дізналася випадково і вже було пізно щось робити. Тепер єдиним сенсом було назбирати грошей на всі витрати аби доньки не тратилися. Ліда багато працювала, бо пересвідчилася, що й труна, й поминки зараз – вже розкіш.
Вона вирішила, що має з усіма попрощатися, щоб її простили, як і вона прощає. Вона поїхала до матері, поплакали обоє, але вже зустрінуться на тому світі, не довго чекати обом.
Пішла до доньки і постукала в двері. Тихо. Вона постукала голосніше. Далі ще. По фіранці, що ледь колихнулася зрозуміла, що вона дома. Вона стукала і просила відкрити.
Вона ж її врятувала тоді. Врятувала, чому вона не відкриває?
