Останній рік до пенсії я допрацьовувала з нетерпінням. Швидше б на відпочинок вже.
Планів наскладала: хоч разок за кордон з’їздити, на кораблі поплавати, подругу провідати, 20 років не бачилися.
Настав довгоочікуваний день. Відстоявши чергу в пенсійному фонді, я здала пакет документів на призначення пенсії. Вийшовши із задушливого приміщення на вулицю, я на повну вдихнула запах свободи. Це не жарт, 35 років безперервного стажу. Дім, робота, діти.
Все всюди встигнути, всіх нагодувати – обслужити. Добре, хоч тітка квартиру мені залишила, та від чоловіка трикімнатна залишилася.
Житло здавала в оренду, обох дітей в інституті на ці гроші вивчила. А зараз все, можу своїм життям жити.
Можна сказати, життя тільки починається. Недалеко агентство є, зайти треба, прицінитися. В паспортний стіл забігти, закордонний паспорт забрати. З цими думками я пішла в бік лому.
Пролунав дзвінок, на екрані висвітилося: Тамара. Розмова з донькою мене не втішила. Вона привітала мене з виходом на пенсію і відразу запитала, коли я зможу почати сидіти з молодшою онукою, за приватний садок накладно платити.
А навіщо платити, якщо є безкоштовна бабуся на пенсії? Повідомивши, що внучку вони вже забрали з садка і завтра вранці мені привезуть, дочка поклала слухавку. Через півгодини, приблизно з таким же проханням, подзвонив син. Мене вони навіть не запитали, так, поставили перед фактом. Я їм повинна допомагати. Я повинна…
Я сказала синові, щоб приїхав до мене завтра вранці, повернулася на 180 градусів і пішла в туристичне агентство. Діти з онуками примчали на 7 ранку. Побачивши в коридорі зібрану валізу, вони засипали мене питаннями.
Рідні мої, я вас люблю, і онуків дуже люблю, але сидіти з ними не буду. Я вийшла на заслужений відпочинок. Я вас виростила, вивчила, дала кожному по квартирі. Ви з сім’ями щороку літаєте у відпустки, а я море тільки на вами привезених магнітиках і бачила.
Майте совість! Я купила квиток в Аргентину, завтра у мене літак. Зрештою, я заслужила відпустку.
Діти образилися, сильно. Але чому я не права? Коли вони одружилися та дітей планували, мене не питали: ми дорослі, самі розберемося. Ось хай розбираються.
А мене чекає Вілья-Хесель і гарячі пенсіонери.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
