fbpx
Історії з життя
Прошу сина залишити дружину і повернутись додому. Розумію, що вона не його доля. Одразу це видно, тут і до бабки не ходи. Розмовляю з ним пояснюю, але поки він ще думає

Мене звуть Тамара Михайлівна. У мене вже є дорослий син. Він давно став самостійним і сам себе забезпечує.

Мій Руслан уже 12 років живе у столиці. Він дуже добре навчався у школі і тому зміг вступити до столичного престижного вишу. Після закінчення університету він зміг влаштуватися працювати в одну велику компанію. Через п’ять років мій син почав підніматися службовими сходами. Для хлопця з невеликого містечка це вже великий успіх.

Я нормально заробляю, але мені було дуже приємно, що мій син про мене не забуває і надсилає мені гроші щомісяця. А ще мені син уже тричі купував путівки на різні закордонні курорти. Я відпочила там просто казково! Син навіть встиг квартиру купити та всю іпотеку за неї виплатити.

А ось три роки тому мій Руслан одружився. Спершу я цьому дуже зраділа. Але моя радість була недовгою. І ось чому.

У власника фірми, в якій працює мій син, двоє дітей – син та дочка. Синові вісімнадцять років. Він ходить нічними клубами. Його більше нічого не цікавить. Але й дочка недалеко пішла від свого братика. Мирослава не має в житті жодної мети. Вона в інститут вступила тільки тому, що тато їй інакше взагалі гроші перестав би давати. Мама у Мирослави теж ніколи ніде не працювала.

Ось після закінчення інституту Віктор Данилович і влаштував свою доньку працювати у свою фірму: щоб вона досвіду на практиці набралася. А вчити його дочку розуму мав мій син і ще одна співробітниця.

Тільки як можна навчити хоч чомусь людину, яка цього не прагне? Але Мирослава була дуже красивою та доглянутою дівчиною. Може, саме тому мій син і одружився з нею? Віктор Данилович підвищив мого сина. Мені б радіти з цього. Тільки ось мій син дуже змінився після цього.

Віктор Данилович подарував молодим на весілля гарну квартиру із євроремонтом. Дочці подарував ще й нову іномарку на весілля. Сина мого теж не образив: вручив йому теж ключі від іномарки, тільки є одне але: машина оформлена не на сина, а на фірму.

А ось рік тому мій син знову часто почав дзвонити. А потім навіть у гості приїхав. Коли він приїхав, то я його навіть одразу не впізнала. Руслан дуже змінився: схуд і був дуже сумним.

Я нагодувала сина, і ми поговорили відверто. Виявляється, вся справа була в Мирославі. Точніше, у тому, як вона поводилася.

Невістка уже давно не працює у фірмі батька, а навіщо?. Чоловік гарно заробляє, та й татко рахунок відкрив необмежений. Віктор Данилович бачить у моєму сину того, хто унаслідує його справу, томі бере його з собою скрізь і всюди. А Мирославі це не до вподоби. Вона бігає цілими днями з салону на фітнес а потім у кафе. Їй видається, що син їй мало часу приділяє.

— Повертаюсь додому і потрапляю у театр. Мирослава вистави щодня влаштовує Їй сумно, її життя одноманітне, вона не має ні мети, ні мрій – усе є. От і починає на порожньому місці воду каламутити.

Руслан уже не хоче жити у розкішній квартирі та їздити на іномарці, подарованій Віктором Даниловичем. Він просто хоче жити так, як жив раніше. Без сцен, без такого темпу.

Я пропонувала синові продати квартиру в столиці і купити квартиру в нашому місті. Але він відмовився. І це зрозуміло: адже у нашому місті немає нормальної роботи. А Руслан звик добре заробляти. За копійки він тепер не хоче працювати.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page