Моїй свекрусі зараз шістдесят років і вона в прямому розумінні тягне на собі весь побут, її чоловік і молодший син не знають як собі приготувати поїсти і вона впевнена в тому, що вони без неї пропадуть. Я теж такої думки, але ж хто їй винен, коли вона гордиться тим, що у неї ніхто тарілки не миє в хаті, крім неї?
– Боже збав аби хтось в мене взявся посуд мити, я б такого не допустила, бо то говорить більше про мене, як про ґаздиню, ніж про них.
Якось я почала мити у неї в квартирі підлогу, подумала, що їй уже важко, а я швиденько зітру і все, то вона мало не плакала!
– То у мене так брудно, що аж ти маєш у мене підлогу мити? Якщо я там не побачила під ліжком, то не обов’язково було мене соромити тим, а могла просто зробити вигляд, що все чисто!
Розумієте, я просто хотіла допомогти, а не вказати їй, що у неї щось негаразд і вона погана ґаздиня, бо за три дні пилюка під ліжком назбиралася.
Тому на цьому моє знайомство зі свекрухою було скінчене, як і моє бажання якось їй допомогти. Людина вирішила, що все сама, то навіщо їй в цьому заважати?
Попри те, що вона так опікає свого чоловіка і сина, мій чоловік зовсім інший в побуті. Він може й посуд помити, підлогу, пропилососити і зварити дітям їсти, не щось вишукане, але картоплі може посмажити і бутербродів наробити чи суп зварити. А як інакше, коли у мене на роботі теж бувають аврали і інколи я просто не маю сили ще й вдома працювати.
– То мене бабуся і дідусь виховували в селі, тому я навчений до роботи, адже цей шлюб у мами другий і брат мій, то дитина мого вітчима, – пояснив такі разючі відмінності чоловік.
І ось роки йшли, а поведінка свекрухи не мінялася і дійшло до того, що вона якось зігнулася, а розігнулася вже на лікарняному ліжку. Її чоловік і син, який і досі з ними живе, були стурбовані, але їм сказали, що головне для свекрухи відпочинок і все буде добре.
Проте, як жінка зайшла до квартири, то мало ще раз не опинилася там само – в хаті був безлад, повна раковина посуду, пригорілі каструлі і сміття…
Замість того аби полежати, вона взялася те все мити та чистити і нікого не підпускала аби їй допомогти, вірніше, їй просто пропонували полежати, а те все так мало стояти, до кращих часів.
Вона сідала, нила, але все чистила, хоч було по ній видно, що вона зараз упаде.
Коли мій чоловік дізнався, що мама отак себе веде і це може послужити чинником для стаціонару, то він поїхав її вмовляти, але вона була категорично проти того, щоб себе поберегти.
– Хлопці без мене пропадуть, а я отак полегенько і все зроблю. Все буде добре. Не хвилюйся.
Чоловік приїхав додому сам не свій, бо він її і вмовляв, і переконував і описував нерайдужний кінець, але та затялася, що вона все краще знає і все буде добре.
Також свекор та його син просять її зупинитися в цій ідеальній чистоті і самі щось пробують робити, але вона тільки шаліє від того, що все не так, як треба, що вона все сама зробить краще і швидше, а вони її тільки нервують.
Я туди точно пхатися не буду, бо я вже раз у неї підлогу помила і мені цього стало на все життя.
Мене от цікавить – вона справді не розуміє, що з нею може бути чи тут вже щось інше?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
