fbpx
Історії з життя
«— Приховувати не стану: вірним лиш тобі ніколи не буду. Я кохаю тебе, але і інші жінки також мене цікавлять. Якщо згодна, – сказав Петро, – Завтра ж ідемо подавати заяву до РАЦСу.» Мама порадила, аби я погодилась, лиш не уточнила, що пораду дає вона, а жити з невірним чоловіком буду я

«— Приховувати не стану: вірним лиш тобі ніколи не буду. Я кохаю тебе, але і інші жінки також мене цікавлять. Якщо згодна, – сказав Петро, – Завтра ж ідемо подавати заяву до РАЦСу.» Мама порадила, аби я погодилась, лиш не уточнила, що пораду дає вона, а жити з невірним чоловіком буду я.

Впевнена, що таке буває часто-густо. Але моя історія унікальна тим, що я завжди знала про пригоди свого чоловіка. Він ніколи нічого не приховував. Більш того, ще до весілля сказав мені, що буде цікавитися іншими жінками, але одружується на мені, щоб провести життя разом в щасливому союзі. Так, він так і сказав, що я буду з ним щаслива. І якщо я згодна на його таке чесне, але жорстку умову, він готовий йти в РАЦС.

Мені тоді було 23 роки, йому 28. Жили на Сході. Наші батьки були хорошими знайомими. І знаєте, я погодилася. Частково тому що не вірила в себе, почасти тому, що вибору особливого не було. Навіть мама мені тоді сказала, аби я погоджувалася, мовляв мужики всі такі, гуляють наліво-направо, тільки дружини про це нічого не знають. Шкода, не розуміла прописних істин: жити то і терпіти все це доведеться мені, а не мамі.

Зіграли весілля. А вже на наступний день чоловік сказав, що піде до своєї давньої подруги, у неї день народження. Я запитала чому мене не візьмеш, а він відповів просто – «ну ми ж з тобою домовилися».
І потягнулися наші сімейні будні. Будинок робота, робота будинок. Через рік у нас з’явилась дочка. А ще через пару років двійнята – син і дочка.

Я прекрасно знала, що весь цей час у чоловіка був зв’язок з його колегою по роботі.

Але, що найцікавіше, якби він приховував від мене все, я, напевно, і не здогадувалася б про те, що у нього хтось є. Настільки він був хорошим сім’янином, завжди робив так, щоб я його ні з ким не бачила і ніщо не обмежувало мою гордість.

Він завжди приходив з роботи вчасно, все робив по дому, з дітьми спілкувався так, що мені самій завидно було, тому що мій батько був дуже суворим. Варто було мені тільки натякнути, що я чогось хочу, він тут же постарається виконати або докладе всіх зусиль до цього. Загалом, золото, а не чоловік.

І все ж мене гнітило те, що він не належав мені одноосібно, що доводилося ділити його з іншими жінками, яких він, можливо, теж любив. Ось цей момент я досі не з’ясувала. Намагалася дізнатися, але Петро тільки віджартовувався – мовляв тільки тебе люблю, не хвилюйся. А там так, пустощі.

В кінці 90-х ми переїхали в столицю, чоловік зайнявся бізнесом. Накопичень вистачило, щоб відкрити невелику майстерню з ремонту автомобілів. Ніде правди діти, було і складно, і лячно. Але якось він свій бізнес відстояв і поступово навіть почав розвивати його. Згодом маленький гараж перетворився у велику автомайстерню, а потім Петро зайнявся нерухомістю.

Жити стали багато, але щастя мені це не принесло. У чоловіка з’явилися дуже великі гроші, а, відповідно, і можливості утримувати не одну, не двох жінок, а кілька.

Я намагалася не звертати на це увагу. Але сьогодні мені 53, а я так і не зрозуміла ким є для свого чоловіка. За паспортом – дружина, по життю – напевно, мати його дітей. Правда, я не впевнена, що у чоловіка немає ще дітей. На цю тему він категорично відмовляється говорити. Але я думаю, що є і не одне. І цей факт мене хвилює.

Ні, не з етичної сторони справи, а з фінансової. У мене троє дітей, я хочу, щоб вони жили в достатку, вважаю, що я це заслужила. А якщо раптом з’являться інші спадкоємці? Не хочу навіть думати про це. Я не дуже сильна людина, боюся програти. Одна надія, що Петро все передбачить і розділить правильно. Адже все-таки своїх дітей він ростить з появи на світ.

Чи шкодую, що обрала сімейне життя з полігамним чоловіком? Відповім без коливань – шкодую! Озираючись назад, розумію, що ніколи не відчувала себе щасливою дружиною. Я як вийшла заміж невпевненою в собі дівчинкою, так і прожила в такому стані всі ці роки.

У моєму житті було багато хорошого і досі я офіційна дружина, забезпечена, навіть, можна сказати, багата дама. Я на 100% впевнена, що Петро мене не покине, він господар свого слова, якщо обіцяв, виконує. Але почуття приниження мене не покидало ніколи. І зараз воно зі мною.

 Виговорилася і легше стало. Всі коментарі прочитаю обов’язково.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news -заборонено.

facebook