Не могла я сказати свекрусі «мамо», не могла себе пересилити. Мені здавалося що як так їй скажу, то тим самим свою маму, яку я безмежно люблю і шаную поставлю в один ряд з нею. Ні, вона добра людина і так далі, але ж вона мені не мама.
Але одного разу я почула розмову між нею і сусідкою, що геть перемінила моє ставлення до свекрухи.
– А я тобі казала, Тадеївно, аби ти собі сільську невістку шукала, а то вже надто ти сина любиш та йому попускаєш, а тепер маєшся з міською. Ні до господарки, ні до кухні. Чи я того не бачу?
Я вся аж похолола. Я справді була дівчиною міською, а зустріла свого майбутнього чоловіка на весіллі.
Подруга з роботи вже так своє село описувала, вже так все хвалила, що я й захотіла поїхати та все на власні очі побачити. І так сталося, що в родині її було весілля і ми туди пішли.
Я була така здивована тим, що весілля зробили на вулиці, столи стоять, майже все село за ними, діти бігають, собаки під столами гризуть недоїдки, коти швендяють, там молодь прийшла під ворота та просить дружбів і дружок винести солодкого.
Все таке цікаве, особливо, як співають наречені пісень, бажаючи довгого і щасливого шлюбу. І без жартів теж не обійшлося, бо й переодягаються та виходять замість нареченої, але найбільше мені сподобалося, як в кінці весілля всі дякують кухарям, які все так смачно наготували. А ті виходять з кришками, каструлями та танцюють.
Справді, подруга не збрехала, все було дуже цікаво і весело. Багато молоді, яка легко приходить знайомитися і ставлення геть інше, ніж в міських хлопців.
І отак я там і познайомилася з хлопцем, який вже й працював в місті нашому. Почали зустрічатися і так вийшло, що я чекала від нього дитину і мені важко було перші місяці. Ми жили зі свекрухою, тому вона все бачила, яка я ходжу.
Бувало, що вона навіть не казала мені нічого робити, просто полежати давала, перепитувала чи чого не треба.
Але вже й нас і синочок на світ з’явився, далі другий, наче за мить пролетіло тих п’ять років, а я все одно не можу те «мамо» сказати.
А от сусіди можуть багато чого сказати. Особливо, коли вони все бачать через паркан. А ця сусідка мала доньку, яку колись думала видати заміж за Ігоря. То він мені так колись хвалився, який він був популярний.
І вона вже наче книжку про мене писала та все на вус мотала. От і того разу прийшла питати чи не пора міську невістку додому просити.
– А чого я маю на дитину нарікати?, – чую голос свекрухи, – Вона сина мого любить, онуків мені подарувала, все у неї до ладу, мені допомагає. Я не знаю чи би й жив так добре Ігор з іншою жінкою. Я не хочу іншої невістки щоби мені не казали. Бо я свою невістку люблю і шаную. Вона мені за дочку.
А мені так стало на душі – вона ж захищає мене перед іншими, вона як мама. Як моя мама.
Відтоді я почала їй казати «мамо», а вона наче й не побачила переміни, ніби я завжди їй мамкала. От що означає мудрість.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
