fbpx

Прийшла від сусідки із чітким розумінням того, що й мені потрібен терміново ремонт. Одразу доньку набрала, аби сказати, що надумала. Розповіла їй що бачила, озвучила скільки сусідка на те все витратила і попросила першу частину суми уже з зарплати мені передати. Однак, Маринка мені таке відповіла. Не знаю тепер як і бути після почутого

Прийшла від сусідки із чітким розумінням того, що й мені потрібен терміново ремонт. Одразу доньку набрала, аби сказати, що надумала. Розповіла їй що бачила, озвучила скільки сусідка на те все витратила і попросила першу частину суми уже з зарплати мені передати. Однак, Маринка мені таке відповіла. Не знаю тепер як і бути після почутого.

Того дня мене сусідка запросила на чай-оглядини. Справа в тому, що вони останній рік у домі ремонт робили. Збирали гроші з чоловіком останні років з десять, аби зі своєї хатинки старенької лялечку зробити.

Що й казати сусід мій Іван, чоловік із золотими руками. А якщо гроші є і господар добрий, той результат казковий.

Я ходила і рота не могла закрити від здивування. Так вони ж усе якісно і сучасно зробили. ніби й хатинка невелика, нічого не добудовували, але ж яка краса.

Тут тобі і підлога тепла і отоплення і ванна кімната сучасна. Веранду утеплили меблі із ротангу там поставили. Зробили таку ніби терасу і вітальню. Ну не дім, а мрія.

Читайте також:Не можу терпіти візитів єдиної донька. Мені легше ї передати в місто торби з усім готовим, ніж пережити отой тиждень її гостини. Не подумайте чого, я дитину свою дуже люблю, але ж є одне велике таке “але” 

Повернулась я додому мов у воду опущена. Довго сиділа на гойдалці попереду будинку, ніяк у себе прийти не могла. У свою хату після побаченого заходити геть не хотілось. Було зрозуміло одне – мені потрібен точно такий же ремонт, або й кращий. І меблі слід замінити і кухню викинути. Тож пішла донці телефонувати.

Маринка моя уже десятий рік на заробітках в Австрії. там вона у родині якійсь багатій діток доглядає. Їхала туди, як студентка по обміну. Ніби й вчиться досі, але по факту – працює. Ті люди до неї дуже добрі, вона там як частина родини. ніколи її не ображають і зарплатню гарну виплачують і подарунки дарують. Маринка усміхнена і щаслива, рідко й додому приїздить. Зараз на курси там якісь пішла, хоче професію освоїти і з допомогою тих людей, справу свою відкрити.

Але не в тім суть. Вона усі ці роки мене підтримує і передає частину свого заробітку мені. Коли приїздить, то у мене будівельні роботи розпочинаються справжні. Бо ж хата наша старенька, а я багато років сама. Донька ніколи не скупилась, все повторює: “Робімо, мамо, так, аби вам зручно і затишно було”. От так кімнату за кімнатою ми увесь мій дім переробили.

І знаєте, я була задоволена і шторами своїми новомодними із ламбрикенами і меблями новими, аж доки у сусіки не побувала. Мені аж зле стало від побаченого. Зрозуміла, що й гостей тепер покликати не зможу, адже в неї така краса, а я й досі із тими шторами та каміном у всю стіну. Тьху ти.

Але Маринка моя вислухавши що я сказати хотіла, раптом заявила, що з неї досить. Я такого тону від неї ніколи в житті й не чула, але вона мені так голосно й металом у голосі сказала, що нічого міняти не буде і про те, щоби передати кілька тисяч на новий ремот і мови бути не може.

Бачте, у неї там уже своє життя і вона не має змоги вкладати все зароблене у мою хату. Вона, виявляється, там на щось складає. Тобто у неї там гроші на купці, а я тут не можу ні на що надіятись? Так виходить?

Не знаю, як мені тепер із донькою спілкуватись, як в очі їй дивитись під час наступного візиту. Може за руку візьму і заведу до сусідки, хай побачить яка краса у людей, може зрозуміє, що й мені таке потрібно?

Як гадаєте, шанс є?

09,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page