Ну, як то кажуть, дожилася я – зловила чоловіка з іншою. І не з ким-небудь, а зі своєю найкращою подругою.
– Чому ти дивуєшся, – каже мені мама, – Тобі ж уже п’ятдесят один!
А я все-таки дивуюся. Ну як так можна?
Вони ж мені рідні люди, вони ж казали, що мене люблять, шанують, поважають, захоплюються, цінують.
А то все виходить, лише слова, бо на практиці вони любили лише себе і може трохи один одного.
Спочатку я хотіла викинути всі валізи на чоловіка, а потім чоловіка на валізи, далі вирішила в ванній поридати, але не вийшло, бо ж діти туди-сюди снують і як вже їх заміж видати?
Ну як тут влаштувати чоловікові розбір польотів, якщо й подумати не дадуть? А далі мені стукнула в голову думка – а чого ж я не можу відплатити йому тим же? Он у нас охоронець Вадик до мене не один місяць посміхається.
Хм! Оту прийду після ночі безсонної. А чоловік такий сидить на кухні весь знервований, навколо горнятка кави, він обдзвонює всіх, де я ділася, обхопив голову руками. А тут я вся така гарна і кажу: «Ой, з Вадиком я була. Ти проти нього ніщо – забирайся!». Ну? Як ідея?
Та ідея просто чудова!
Натякнула я про цю ідею Вадику і він радий старатися:
– Риточко, я тебе сьогодні чекаю на дев’яту годину у мене, а чого ми будемо як ті діти по кафе ходити, якщо ми знаємо для чого нам це?
Вадик аж світився весь і я теж подумала, що нема чого відкладати. Коли чоловіка вже треба з валізами з хати випирати.
Одяглася я і нафарбувалася, але це не викликало занепокоєння в мого Микити.
– Знову йдеш на плітки?, – бурчав він, – Там пів зарплати не лишай!
– Ой. Ще ти мене повчи, – сказала я, бо він мені весь настрій зіпсував, бідкається про гроші, коли у нього з-під носа жінку заберуть!
Приїхала я до Вадика і глянула на двері, аж за ручку страшно було братися, така вона була чиста.
В квартирі й того гірше – видно, що власник в ній смалить, пилосмоком не користується, а тюлі… думаю, якби їх посунув, то засипало б порохом з ніг до голови.
Вадик старався – на столі були куповані з нашого гіпермаркету салати і котлети, стіл був протертий, проте кругом літала мошкара.
Але я подумала, що думаю не про те і треба розслабитися. Але як тут думатимеш про кохання, коли думаєш, як тут спершу прибирати – пилюку витирати чи пилососити?
Ні, Вадик приємний і руки у нього теплі і загалом нічого, але ж я отак не люблю, і не з цього боку, і не треба оце ось так.
– Вадику, – кажу йому, – ану показуй, де тут у тебе ванна.
Краще б я цього не просила, бо ванна була сіро-чорно-брудна.
Я дуже хочу чоловіка провчити, але ж не в таких умовах, де одна думка в голові – як це все перемити та провітрити!
Коли Вадик запросив відвідати спальню, то я вже в той момент бігла вниз сходами.
Ой, взуття натерло, в спідниці тісно і ще й тоналка все лице стягнула. Прийшла додому об одинадцятій.
Ніхто мене ніде не шукав і не переживав, де я ділася. Чоловік навіть не вийшов до мене, коли я прийшла, не спитав, як плітки. Ну не пропадати ж моєму «гарному» настрою, тому я все чоловікові й виклала. А потім завершила:
– Щоб ноги твоєї тут не було!
Бачили б ви, як він впирався за свій диван, за мене так не тримався, але я жінка в тілі і силі, тому випхала його з квартири і його тапці.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
На хвилі, коли реальність перетинається з фантазією, наш канал на YouTube стає платформою, де розцвітають найцікавіші життєві історії. В кожному обличчі та кожному невідомому герої може ховатися неймовірна пригода чи важлива повчальна думка. Якщо ви любите переживати разом з нами, дізнаватися нове та приміряти на себе почутя інших, тоді підписуйтеся на наш канал! Виберіть ключ до власного світу нескінченних історій, і разом ми робитимемо кожен момент неповторним.
Вдячні кожному, хто переглядає та коментує наші історії.
