Прийшла з посиденьок з подругами обурена до глибини душі, бачте, я вже була чотири рази одружена і вже маю, на їхню думку, брати те, що іншим не треба, бо вони ще тільки раз одружені або й не були.
Чекайте, я лиш на менш-більш годящих чоловіків вийшла і вже маю йти на пенсію в свої тридцять два?
От посудіть самі про мої стосунки і скажіть чи так вже мені з тими чоловіками щастило.
Ось візьмемо мій перший шлюб в вісімнадцять років, самі ми не знали що і як робимо, а вже дитина на носі. Жили то в мене то в нього, грошей нема, з обох боків дзьобають, що не треба було так рано женитися та батьків в витрати вводити. Я вам скажу, що те кохання, що було між нами за три секунди вивітрилося. Жила з Ігорем далі, бо ж наче вже так треба жити, як тут він мені зробив послугу – втік і це його найбільший мені подарунок за все життя.
Отак я вернулася до батьків і та послали мене вчитися.
Студентського життя як такого у мене не було, бо треба було їздити до дитини. І отак в дорозі мені зупинився чоловік і підвіз додому. Гарно говорив, компліментами сипав, казав, що таку красуню треба лишень на машині возити, що має квартиру і хоче аби я там була господинею.
Та я була готова будь-куди. Лиш би батьки перестали говорити, що я в них на шиї сиджу.
Василь був старшим від мене на п’ятнадцять років і я була перші місяці дуже щаслива. Але поступово почалося вічне випитування де була, з ким говорила, що думала, про кого… Коли я переставала виправдовуватися і відповідала одно складно, то теж не влаштовувало, бо я до нього збайдужіла. З молодої дівчини я перетворилася на жінку в хустці, яка йшла з чоловіком поруч, опустивши очі додолу.
Але довго так не витримала і подякувала долі, що хоч все обійшлося без дітей.
Пішла вже працювати і вирішила, що маю пізнати людину, щоб був хорошим, добрим, забезпеченим і тоді з таким можна легко створити сім’ю.
Знайшовся такий, але мама його була проти того, що він бере собі жінку з дитиною, двічі розлученою.
– Не буде тобі з нею щастя, – казала вона і слова свого дотримала, бо так вона в наше сімейне життя лізла, що альпіністи б мали її всюди брати з собою, перша була б на Евересті.
Коли я Юркові сказала, що ми маємо переїхати від його мами окремо, то мама раптом заохкала і сказала, що вже кінець їй буде, як дитина її люба її покине.
Юрко вибрав маму і досі живе сам.
Далі був у мене мрійник, такий, що мене смішив і вмів завжди розрадити. І я подумала, а чом би й ні? Людина мене ніколи не критикує, завжди захоплюється, дякує за те, що доля «тебе мені подарувала».
Це був один з моїх найщасливіших шлюбів. Я літала на крилах, поки важкі сумки не почали мене тиснути донизу. Валерій працював інколи, бо був художником і мав своє бачення на замовлення клієнтів робив їх по-своєму, а не по-їхньому, тому заробітку, як такого не було. Ми жили на мої гроші.
Мама ж продовжувала говорити, що я те й роблю, що чоловіків міняю, а дитина й далі з ними живе.
– Який ти їй приклад подаєш?
– Такий, що жінка має своє щастя шукати і знайти.
– А ти вже знайшла?
– Ні, мамо, не знайшла, – сказала їй я і зрозуміла, що щастя має мати фінансову основу.
І от пішла з подругами на посиденьки і почала все це розказувати. Що не знаю тепер за якими критеріям чоловіка шукати, а вони мені от що кажуть:
– А ти вже сиди рівно, хто тебе підбере, тому й дякуй. Тепер молодим важко вийти заміж, а ти й собі лабу тягнеш.
– Але я ще не була щаслива в шлюбі довго.
– Яка різниця? Значить, шлюб не для тебе,- кажуть вони.
І у мене таке питання: шлюб вже своє віджив чи є шанс знайти своє щастя та жити довго і щасливо?
Які секрети щасливого шлюбу ви б виділили? Підкажіть, будь ласка.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
