Ми з чоловіком дійшли спільної думки, а от син не може нас зрозуміти, чому у нас така позиція, що та дівчина не пара йому.
Звичайно, що я б, навіть, сказала, що вона занадто гарна для мого сина, хоч і він у мене красень. Але, розумієте, вона дуже вималювана, я не знаю нащо молодій дівчині так себе мастити тим всім? Все заштукатурене, вії величезні ледве ті очі відкриває, губи – ніби бджоли скусали, а нігті – то на окремий абзац піде.
Я просто не знаю, як такими нігтями можна давати собі раду. Та я б собі точно очі повиколювала, якби ними фарбувалася. Та вже за перепрошую, але як ото у вбиральні з такими кігтями? А потім за стіл сідати та мені миску з наїдками подавати.
Одягнена дуже модно та дівчина і одразу видно, чим вона мого сина й приворожила. Ну чисто тобі з обкладинки журналу.
Стіл був дуже багатим – не буду тут нічого говорити, все в достатку та смачно, видно, що ця дівчина тут не допомагала, бо вона ледве ті тарелі розкладала, раз-по-раз, кидаючи щось на підлогу з приборів. Далі підбирала та дуже мило усміхалася – з ким не буває.
Свати, видно, працювали дуже тяжко, бо руки у свахи були такі почорнілі, що той манікюр, який донька їй зробила, виглядав дуже недоречно. Я за те, що нема чого соромитися, що ти тяжко працюєш, але треба подумати за те, яку доньку вони виховали.
Мати хвалилася, що Людочка в училищі перемогла на конкурсі краси, що вона дуже гарна, що має гарну професію, але поки не йде працювати, бо ж весілля на носі і так купа роботи.
– Та й господарка у вас є, то вона вам допомагає, – піддакую я.
– Та Людочка не до стайні, – гордовито каже мама.
Далі з розмови виходило, що чоловік все життя провів по заробітках, а тепер вже не має тієї сили, щоб їздити, то вони дома господарюють.
А далі було чисто як в тому фільмі «За двома зайцями», де мама демонструє, які у Людочки шуби та чобітки і скільки всякого модного одягу, мовляв, дитині нічого не жаліємо, у нас все по-багатому.
Але я окинула ту шафу, яка хоч і містила одягу на тисячі, але ще була радянською, на ті старі вікна і двері, на паркан біля хати… То все кричало, що люди або ледарі або мають отаку прірву, куди ті гроші скидують.
Ми подякували за гостину, але я за дати нічого не говорила і не питала, хоч і син мене за руку тримав. Він не розумів, чому я не у захваті від красуні-Людочки.
Свати теж виглядали ображеними, що ми нічого не говоримо, а вони пів статку витратили на стіл.
Вдома я синові пояснила, що вся наша господарка і дім піде в прірву до Людочки, бо та не вміє нічого, як от губи малювати і колір лаку до нігтів підбирати.
– Сину, справа не в тому, що вона чомусь не навчена, а втому, що вона навчена, щоб їй потакала і потурали. Поки ти молода дівчина, може то й не так помітно, але яка буде з неї мама? Я не хочу мати внуків-білоручок, які будуть тебе поганяти на заробітки на пару з мамою. Я хочу аби жінка розуміла звідки беруться гроші і як їх тяжко заробляти.
Син образився і вперся, що жениться… І знову вийде, що капризна свекруха гризтиме ніжне дитятко – от побачите. І першою ж її мама прибіжить до мене говорити, що я її дитину заставляю працювати, що не даю спати до полудня та коло стайні поратися. Знову свекруха погана, а коло мами було краще.
Чоловік мене повністю підтримує і теж говорив синові, що таку жінку лишати і їхати надовго на заробітки – то точно не до зміцнення родини. А воно закохане та й не чує.
Фото Ярослава Романюка