fbpx
Історії з життя
Приїжджала моя мама, навезла подарунків, сережки золоті онучці, мені золотий перстень. Не серджусь я на неї, але інколи такий жаль огорне. Я так мало бачила свою маму, а в найважливіші хвилини мого життя поруч були бабуся з дідусем

Що, Валю, була вчора на похоpоні? – літня сусідка запитально дивилася на молоду охайну жінку, яка бережно тримала за ручку гарненьке дівчатко.

– Була. Почула новину, і навіть не думала туди йти. Але баба (батькова мати) двічі прибігала по мене. І чого їй так важливо було, щоб я прийшла?

Сусідка лагідно подивилася на Валю:

– Важливо, дитино: прийшла попрощатися, значить, простила його.

– Простила… А як я хотіла батька. Нічого не з’ясовуючи, мама пішла від тата за місяць до мого народження. Після того, як застала його з iншою жiнкою. Це була проста дівчина з Полісся, яка приїхала обробляти буряки до місцевого колгоспу (колгоспне поле впиралося у батьків город).

Коли мені було шість місяців, мама залишила мене на бабусю з дідусем (своїх батьків) і поїхала вчитися в одне з далеких міст Радянського Союзу. Зустріла свою долю і залишилася там назавжди. Дідусь з бабусею не віддали мене їм. А я й сама звикла до села, до друзів, школи. Мама до нас приїжджала разів сім з чоловіком і моїми братами. Писала нам листи, вітала зі святами, регулярно слала посилки. Якось одного разу навіть взяла мене до себе на цілий місяць.

А рідний батько щодня на роботу і додому ходив повз нашу хату. Я кожного разу вибігала на вулицю і чекала, коли він до мене підійде або заговорить. А коли почала ходити до школи, то при зустрічі (як і кожному стрічному у селі) казала: «Добрий день». Та батько байдуже мовчки проходив мимо.

Майже щодня тато
Йшов повз нашу хату.
Стукало серденько, як у гороб’яти,

Так хотілось тата
хоч за руку взяти…

У школі навчалась одна дівчинка, лише на рік менша за мене, – вона, як і я, носила те саме прізвище, мала таке ж кругленьке з ластовинням обличчя і задерикуватого носика. В молодших класах нас деколи плутали. Але ми йшли додому просто як учні однієї школи.

Я вже сама стала матір’ю. Πомер дідусь, на бабусю кажу то «баб», то «мам». Приїжджала моя мама, навезла подарунків, сережки золоті онучці, мені золотий перстень. Не серджусь я на неї, але інколи такий жаль огорне. Я так мало бачила свою маму, а в найважливіші хвилини мого життя поруч були бабуся з дідусем. А батько… Запрошуючи на весілля, звернулась до нього «тату». Тоді говорила і розпитувала про все батькова мати, а він мовчав. На моє весілля прийшла тільки баба (батькова мати) – вірніше, принесла перепій, а на весіллі не залишилась.

Читайте також: Принесли дитину. Я подивилася на сина і побачила чоловікове обличчя. В молоді роки коханий так хотів сина, а я наpодила йому двох доньок, а от на старість маєш вимріяного сина. Я не помічала, що стара, що мені не личить годувати це рожевеньке ангелятко. Я відчула в собі силу і снагу, зрозуміла, що цей хлопчик — це моя пізня радість

Була й потім надія, що, можливо, заговорить, як не до мене, то до онуки, а тепер… Я то простила, але біль мій назавжди зі мною…

Валя витерла сльозу і міцно притулила до себе доньку.

Автор – Світлана ОСТАПЧУК.

За матеріалами – Українське слово.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook