Спершу зателефонував не він сам, а його дружина. Славко і не зрозумів, хто це, поки вона вдруге не повторила:
– Я дружина твого батька.
Взагалі-то, у Славка не було батька. Він бачив його лише двічі. Перший раз у дванадцять років – вони зіткнулися в магазині, і Славко, може б, нічого й не дізнався, але потім увечері спитав у мами:
— А чому ти так дивилася на того дядька у червоній шапці?
Мама і справді поводилася дуже дивно: стала посеред магазину як укопана, випустила пакет, з якого покотилися апельсини, і Ярослав кинувся їх підбирати. А вона стояла і дивилася. І цей чоловік теж.
— Це твій батько, — просто промовила вона.
Славко ніколи не питав, де його тато. Спочатку він і не знав, що це обов’язкова опція в сім’ї, а коли підріс, просто не хотів засмучувати маму, розумів, що навряд чи вона зрадіє його розпитуванням.
— Батько? – перепитав він.
І мама йому все розповіла. Вона визнала, що він уже досить дорослий, щоб зрозуміти і пробачити її. Вона закрутила роман із одруженим чоловіком і народила від нього дитину, яку він не визнав і порвав стосунки з нею. Ось така проста історія.
Вдруге Ярослав бачив його у сімнадцять років. Він сам вирішив знайти його та поговорити. Адже батько просто не знає, який Славко хороший – закінчує школу із золотою медаллю, переміг в олімпіаді з фізики. Він підстеріг батька біля його роботи. Коли хлопець підійшов той зупинився і спитав:
— Вам щось потрібно, юначе?
Він його, звичайно ж, не впізнав.
— Здрастуйте, — сказав Ярослав. – Я ваш син.
Батько зміряв його байдужим поглядом, розвернувся та пішов. Ось така зустріч.
І тепер його дружина, яка, виявляється, добре знала про існування Славка, просила його про зустріч.
— Твій тато лежить у стаціонарі, — хрипким голосом сказала вона. — Це дуже терміново.
Спершу Славко не хотів їхати. Але, коли він розповів про все дружині Наталі, та м’яко, але наполегливо сказала:
— Славку, я гадаю тобі варто до нього з’їздити. Все ж таки це твій батько.
Опиратися Наталці було неможливо. І він поїхав. Чесно кажучи, він думав, що зараз буде сцена як у кіно: синку, вибач, я стільки років втратив і тільки зараз зрозумів, наскільки ти для мене важливий і як сильно ти мені потрібен.
Але на нього чекала зовсім інша картина. Теж як у кіно. Дружина батька зі сльозами на очах розповіла, що її чоловікові терміново потрібна пересадка. Ну і, ясна річ, Ярослав був саме тим хто міг йому допомогти – черга до батька Славка ще не дійшла, а час закінчувався.
Раніше Ярослав думав, що таке буває тільки в безглуздих серіалах, які дивиться вечорами Наталя. Але ні, це відбувалося з ним, наяву.
— Невже немає жодної можливості. І чому так терміново, хіба це не відбувається з часом?
Але дружина батька лише плакала та повторювала, що це дуже терміново.
— Благаю тебе, врятуй його!
— Мені треба подумати, — сказав Ярослав, хоч насправді вже все вирішив. Але спочатку треба порадитися із Наталкою.
— Ну, звичайно, треба погоджуватися, — сплеснула руками жінка. — Без твоєї допомоги він не впорається?
— Схоже на те.
Слава зателефонував дружині батька і сказав, що він згоден.
— Спасибі тобі, я така вдячна. Приїжджай завтра зранку натще – треба пройти обстеження, перевірити, чи все гаразд.
Ярослав знав, що має дві сестри, але, поки його мати, якій він розповів про все по телефону, не запитала, чому вони не рятують батька, він про це і не замислювався.
— Може, не підходять, — припустив він.
— Навіть не думай погоджуватися, — вигукнула мати. — Він жодного разу навіть не поцікавився, як ти і взагалі. Я хвилююся за тебе, це ж серйозна справа.
— Гаразд, мамо, я подумаю.
Але він уже все вирішив — хіба можна кинути напризволяще рідного батька, хоч він ніколи і не був ним?
Вранці він приїхав у призначений час та пройшов усі обстеження. І виявилося, що підходить за всіма параметрами, про це йому повідомила дружина батька за кілька днів.
– А чому ви не попросили про це ваших дітей? — це питання вирвалося само собою, він не збирався питати про це.
У слухавці повисло мовчання, але він чув її подих.
— Старша дочка чекає на дитину, — нарешті сказала вона. — А молодша. Вона відмовилася.
Ярослав чув, як були вимовлені ці слова, що зізнатися дружині батька було непросто. Могла б сказати, що дочка не підходить, чи щось таке. Але вона чомусь сказала правду.
– Знаю, що ти зараз думаєш. Що це не твій батько у всьому винен, однак насправді це все я. Я заборонила йому спілкуватися з тобою, обіцяла забрати доньок і поїхати так далеко, що він більше ніколи не зможе їх побачити. І дочку я теж такою самозакоханою виховала, йому було ніколи, він працював. Пробач мені, Ярославе. Але я дуже його кохала, боялася втратити. Думала, він покине мене і піде до вас. Все ж таки син.
Все пройшло успішно. Ярослав не бачився з батьком ні до, ні після тих усіх маніпуляцій. До того йому було не до зустрічей. А після. Після Ярослав не захотів.
— Це буде виглядати так, ніби він повинен зі мною спілкуватися, — пояснив він Наталці, яка ніяк не могла зрозуміти таке рішення чоловіка. — Він дав мені життя, я повернув йому борг. А на цьому все. Пішли краще поп’ємо чаю.
І вони пішли пити чай. І більше про це не говорили.
Оlena Dіdіk.
Фото ілюстративне.
