З моїм чоловіком ми знаємо одне одного ще зі шкільних років. Із випускного класу вже зустрічалися з ним. Потім вирішили вступати до одного університету. Після його закінчення розписалися і живемо разом протягом 10 років. Всі наші знайомі казали, що ми є чудовим доповненням один одного. Що разом ми – єдине ціле.
Через місяць намічався ювілей від дня весілля. Хоча це і невеликий ще термін, але ми щорічно святкували цю дату. Для нас це було грандіозною подією. Я намагалася щоразу здивувати чоловіка, знаходила нові моменти та нюанси святкування.
Як і завжди, в цей особливий для нас день, я захотіла здивувати коханого та подарувати йому вечерю в одному з найкращих ресторанів нашого міста. Там дуже затишно, красиво та спокійно. Можна відволіктися від усіх негараздів і присвятити один одному вечір. Протягом усього часу перебування в ньому лунає жива музика і не хочеться, щоб цей день закінчувався.
Мені давно хотілося відсвяткувати щось в цьому ресторані. 10-та річниця — це чудова нагода. Навіть якщо сума вийде пристойна – нічого страшного. Гроші я відклала завчасно. Отже, сімейний бюджет від цього ніяк меншим не стане. Коротше кажучи, я все продумала і прорахувала заздалегідь.
Друзям та рідним я все розповіла, повідомила їм дату та час урочистості. Купила відповідних листівок, таких як були на нашому весіллі. До організації я підійшла з усією відповідальністю.
Коли було покінчено з усіма приготуваннями, я дізналася, що готувалася до свята я одна. Як з’ясувалося, мій чоловік узагалі не збирався нічого святкувати. Це вже втратило актуальність. Він сказав мені, що ми розлучаємося. Саме напередодні ювілею.
Після приходу додому дорогий чоловік просто сказав мені, що він розлучається зі мною тому, що покохав іншу. Я навіть не одразу змогла усвідомити сенс сказаних ним слів. Я просто сиділа і не рухалася. Намагалася знайти виправдання його вчинку. Адже все сталося так раптово.
Після того як я прийшла до тями помітила, що чоловік ходить по будинку і збирає валізи. Він поводився дуже впевнено і спокійно, так що я навіть заперечувати не стала. Було відчуття, що це все відбувається не зі мною.
Я змогла поставити йому лише одне запитання: чи давно в нього це кохання. І те, що він відповів, вразило мене ще більше. Як виявилося, вони зустрічаються вже понад рік.
Він пішов, без прощай і прости. Просто зачинив за собою двері і вийшов у нове життя. а я? а я існувати почала і якби не мама і сестра – не знаю, як би й вижила.
Рік минув, я таки трохи оговталась. Вчора святкувала у тому ресторані з сестрою свій перший ювілей самостійного життя. Не скажу, що була щаслива, але найтемніша смуга минула. Я усвідомила, що намальований мною чоловік ніколи не був тим, з ким я жила. Себе він показав у повній мірі під час шлюборозлучного процесу. Навіть виделки ділив. Показував хто з нас і скільки за ці роки заробляв і доводив що може забрати на одну шафу більше.
А ввечері, уже після святкування я повертаючись додому побачила під під’їздом колишнього свого. Став навколішки побачивши мене і почав благати простити його. Сказав, що все що наробив було найбільшою помилкою життя і затменням якимось. Мовляв, я і тільки я є його єдиною і коханою.
А я ? А я розтанула лиш поглянувши на нього. Сльози рікою потекли. Обійняла і запросила у наш колишній дім. Сьогодні розповіла все сестрі і матері і ті тепер мені спокою не дають. Просять одуматись і не робити такого.
А я щаслива. Просто щаслива бачити його поруч, заплющити очі і чути його голос, його кроки у квартирі. І нехай увесь світ проти, а я щаслива і все тут. Адже кожен має право на щастя. Чи я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
