fbpx

– Роботи нормальної немає, розуму і краси Бог не дав. Залишається сподіватися, що хтось клюне на придане. І взагалі, Алісо, чи не пора тобі подорослішати і злізти з маминої шиї? Заміж треба терміново! А ти на побачення бігаєш, ніби тобі п’ятнадцять років

У суботу вранці мене розбудив звук дзвінкого щигля по власному носі.

— Чуєш, Алісон! Вставай давай, вистачить валятися, сонце вже на твою ногу дивиться! – сповістила бадьорим голосом Вікуся, безпардонно скидаючи з мене ковдру, — Якщо ти так кожен день дрихнеш, то я абсолютно не дивуюся тому, що твориться в твоєму житті!

Я заледве відкрила очі, одночасно роблячи спробу прикритися простирадлом – в кімнаті чомусь було прохолодно. Годинник показував сьому ранку.

(Весь тиждень Віка ходила за мною хвостиком і вела розмови про те, що мені потрібно поводитись скромніше: пальто за таку ціну не дозволяє собі навіть вона, скупитися і ховати свої дитячі книги від Микити неприпустимо ( “Він же дитина, що ти скупитися” ? Ага, а нічого, що він їх рве на шматки, а мені вони дорогі як пам’ять?) і взагалі “не будь злюкою, Алісо – подумаєш, сфоткали тебе позіхаючу і виклала в інстаграм – це ж люблячи, чого ти ображаєшся відразу? Прикольна фотка, так? Ну в тебе і вираз… “)

— А що діється в моєму житті? — без особливого ентузіазму запитала я, спостерігаючи, як Вікуся в ошатному платті бігає по кімнаті, заглядаючи в кожен кут і ляскаючи дверцятами шафи, — Куди ти зібралася? Чому тут так холодно? І що ти шукаєш, врешті-решт ?!

— У твоєму житті твориться капець, — радісно повідомила Віка, риючись в моєму ящику з білизною, — Але тобі крупно повезло – з сьогоднішнього дня я беруся за влаштування твоєї долі! Зараз мені терміново потрібно у справах, повернуся до вечора і повідомлю новини. У мене є для тебе блискуча партія! А поки давай одягайся і йди на кухню — Микитка залишається з тобою на весь день!

— Як на весь день ?! — вигукнула я, скочивши з ліжка, — Почекай, я не можу весь день з ним сидіти, у мене були свої плани! І взагалі спасибі, я прекрасно живу, не потрібно мене сватати!

— Які ще справи? — презирливо запитала Віка, фарбуючи перед дзеркалом очі моєї тушшю, — Не сміши мене, будь ласка. Бізнес надумала робити? Влаштуйся краще на нормальну роботу — можеш до мене продавщицею, наприклад, я тебе сама всьому навчу. Тітка Ліда каже, що ти в своєму книгосховищі копійки маєш…

— Віко, я не можу сидіти цілий день з Микитою! — твердо промовила я, — У мене побачення з чоловіком, це по-перше. А по-друге…

Господи, що б такого придумати? Думай, думай, Алісо! Не можу ж я повідомити, що моя голова не витримає Микиту, що саме знаходиться в прекрасному шестирічному віці – просто тому, що він безперестанку галасує, щось ламає і вимагає постійної уваги…

— З чоловіком? — Віка здивовано обернулася до мене, мружачись ненафарбованих оком — інше радувало погляд ідеальною чорної стрілочкою, — У тебе є чоловік? Хто він, негайно познайом нас! Він, напевно, сільський — на квартиру твою мітить, так?

— Міський! — вигукнула я, відчуваючи неймовірну образу, — Це що ж, мене можна тільки за квартиру полюбити?!

— Ну а за що ж ще, наївненька моя? — ласкаво ляснула мене по щоці Вікуля, – Роботи нормальної немає, розуму і краси Бог не дав. Залишається сподіватися, що хтось клюне на придане. І взагалі, Алісо, чи не пора тобі подорослішати і злізти з маминої шиї? Заміж треба терміново! А ти на побачення бігаєш, ніби тобі п’ятнадцять років… Ну, не сумуйте! Буду до шостої! Готуйся до зустрічі з долею! А Микитос на сніданок манну кашу любить!

З цими словами Вікуля вискочила з кімнати, залишивши в повітрі солодкий і ніжний аромат парфумів Хьюго Бос.

Я зіщулилася від холоду і тільки зараз помітила, що вікно прочинене і в кімнату вривається холодний березневий вітер. Зачинивши вікно, я замислилася.

Все ж у Вікусі менталітет танка – задумає щось і пре до мети не розбираючи дороги. Я ж себе почуваю маленькою комашкою, яку підхоплює і несе по повітрю найсильніший вихор.

А що я можу зробити? Проти танка я безсила…

Раптово на думку спала Карина. Успішна бізнес-леді, що володіє бездоганним почуттям такту. Впевнена, їй би і в голову не прийшло іронізувати стосовно мене, знецінити мої почуття, думки або час. І вже зовсім неможливо було б уявити, що Карина будить мене ні світ ні зоря в суботу і просить (ні, ставить перед фактом) приглянути за її сином.

Дійсно, якого дідька?!

Я не збираюся відмовлятися від своїх планів. Так, що там у мене на сьогодні?

1. Спекти капкейки і торт з мастикою.

2. Красиво сфотографувати і викласти на свою сторінку.

3. Потирати від нетерпіння ручки і чекати напливу клієнтів

А ввечері зустрітися з Борисом! Хай йому грець, сподіваюся, він не попросить мене повернути йому борг сьогодні…

На кухні пролунав оглушливий гуркіт – з таким шумом могла впасти тільки поличка з сервізом. І в ту ж секунду на порозі кімнати матеріалізувався скуйовджений Микитка:

— Тітко Алісо, а Несквік у вас є?

Ну ось! Так я і знала, що планів мені будувати не можна!

Автор – Aйша Iдрісова

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page