Моя дочка і сестра одного віку. Чому дорослі люди сприймають цей факт, як несвідомість?
У мами я з’явилась надто рано – шкільна любов. Але побуту та любов не пережила. Я навіть не пам’ятаю моїх батьків разом. З татом я завжди зустрічалася лише у вихідні.
Я виросла. У мене з’явилася сім’я. Мама спочатку дуже переживала мій переїзд. Але з часом і вона зустріла гарного чоловіка. У наших сім’ях діти з’явилися одночасно: в один рік. Наше щастя було безмежним. Ми з мамою разом гуляли і ростили наших малюків. Вони разом пішли в садок. І, природно, разом пішли в школу і в один клас.
Дівчата дуже дружні. Вони як сестри: допомагають один одному в навчанні, підтримують. Їх дружба схожа на дружбу близнюків. Це так красиво і надійно. Іноді, після закінчення навчання в школі, ми не можемо розділити їх, щоб розійтися по своїх домівках. Нас рятує те, що живемо ми з мамою зовсім поруч, тому можемо приводити дівчаток додому вже перед самим сном. У такі вечори вони разом вчать уроки і нерозлучні.
Дуже рідко в наш час можна зустріти таку взаємну симпатію між дітьми. Зазвичай дітки дуже відрізняються характерами і поведінкою один від одного. У нашому випадку все навпаки. У дівчаток немає бажання бути краще, бути вище або попереду. Наші діти прагнуть вгору разом. Вони самі намагаються вчити уроки. І якщо бачать, що у однієї щось не виходить, відразу виправлять цю ситуацію. Вони дуже уважні один до одного. Погодьтеся, така підтримка навіть дорослому не завжди під силу.
Так минуло чотири роки початкової школи. Дівчата перейшли в п’ятий клас. Змінився класний керівник. І поведінка дівчаток кардинально змінилося: вони перестали бути разом. Стали часто сперечатися і не хотіли одна одну бачити. Ми не розуміли в чому справа. Що так вплинуло на дітей?
Кілька місяців ми намагалися самостійно впоратися з цією ситуацією. Намагалися самі розібратися в причині таких змін. Не вийшло. Мені спало на думку, порадитися зі шкільним керівником. Все-таки у неї великий досвід роботи з дітьми. Може вона підкаже, що робити?
Розмова прийняла ну дуже непередбачуваний поворот. Вчителька почала висловлювати мені зауваження за те, що я неналежним чином виховую свою дочку. Що їй самій довелося «відкрити» дівчинці очі. Я спочатку не розуміла в чому справа. Але після слів про неприйнятний і безвідповідальний спосіб життя моєї мами, все стало на свої місця. Я тоді і слова вимовити не могла. Тобто ця жінка вважає мою маму недалекоглядною з низьким рівнем соціальної відповідальності і для неї моя маленька сестричка така ж?
Думки не вкладалися в голові. Виходить, що дівчаток роз’єднала геть стороння людина. Людина, якій ми, і всі інші батьки, довірили своїх дітей. Як пояснити все мамі, та ще й аби оця вчителька після всього залишилась здоровою? Як сказати людині, що вона, маючи другу дитину в 44 роки, давши їй любов і ласку для когось безвідповідальна? Невже мені повинно бути соромно, що моя мама має дитину в такому пізньому віці?
Ось, як усе тепер владнати? Як помирити дівчаток і пояснити всю ситуацію мамі? Адже це не тільки мені ця вчителька таке говорить. Я помічаю криві погляди і чую тихій шепіт за спиною серед доччиних однокласників. Ну от що робити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото ілюстративне: firestock.
