fbpx
Історії з життя
Розповіла своїй подрузі один виховний епізод з дитинства мого дорослого сина. Отримала таку порцію негативу! На її думку – я вчинила не правильно і подібна поведінка не прийнятна. А я досі не розумію, чому власне? Невже потрібно було скакати довкола дитини на одній ніжці?

Переді мною стоїть мій син відвернувшись до мене спиною. Я чую його голосно не рівне дихання, руки зігнуті в ліктях і схрещені з такою силою, що видно складки на рукавах сорочки.

Я не надала значення новій позі моєї дитини, не стала вдаватись до крайнощів, я вирішила вчинити по-іншому.

Вислухавши його, погодилася з ним, і залишаючись поруч, дала йому відчути, що я його зрозуміла і прийняла його рішення.

– Добре. – сказала я, – якщо ти вважаєш, що маму можна не слухати. Я скажу тобі так – мені не подобається що ти стаєш таким не слухняним хлопчиком. мені не подобається те, що ти говориш коли сердишся і те, як себе поводиш.

– Ну і що? Значить ти мене не любиш і я піду з дому!

Мій трирічний синок навіть ніжкою притупнув, аби як слід затвердити своє рішення.

– Добре, якщо ти так вирішив – збирай свої речі!

Я дістала велику валізу з полиці, розкрила її. Потім, відчинила дверцята шафки і показала на його поличку.

Яким же було моє здивування, коли син не зронивши ні краплі сліз, все з тим же завзяттям став складати речі в чемодан. Закінчивши, попросив сестру закрити її, взяв за ручку і повіз не відриваючи від підлоги вперед до виходу.

Всі спокійно спостерігали за цією картиною, думали що він спеціально це робить, аби ми його зупинили і дозволили робити те, що він хотів. Мій малюк тягнув валізу за собою дуже повільно і весь час поглядав в мою сторону, було видно, що чекав коли ми його зупинимо.

Що робити далі, подумала я, і тут же зрозуміла.

– А чому ти береш речі, які подарували і купили тобі твої батьки, коли ти був ще слухняним хлопчиком? Ну, раз ти став неслухняним – значить ці речі тобі не належать. Тому залиш їх і йди так. Ти ж зібрався йти до друга, а там у тебе будуть нові батьки, які будуть тебе любити сильніше, вони тобі куплять нові речі ще кращі, ніж ми купували з татом. Якщо ти хочеш піти від нас – значить ми дуже не хороші і тому ти хочеш мати інших маму і тата.

Син насупився, зробив незадоволене обличчя і нічого не кажучи відпустив ручку валізи. Повільними повільними кроками попрямував до дверей.

В голові промайнуло – зараз же піде!

Дійшовши до дверей він згадав – на вулиці зима!

І раптом, так не по-дитячому:

– Мені ж холодно!

– Добре. –  сказала я, спокійним голосом, – Тоді залишайся до літа, а там буде видно, може ти передумаєш і залишишся з нами. Ми любимо тебе як і раніше!

Через кілька хвилин, моя дитина обнявшись зі мною, з татом і сестрою вже посміхався, і всіляко висловлював свій настрій.

Любов наповнювала його серце, він був радий від того, що його сім’я любить і піклується про нього, а ще всі пишаються, що в їхній родині є слухняний син!

Ось такий випадок стався в моїй родині. Діти вже виросли їм обом за 30, але згадуємо ми цей випадок досить таки часто. Навіть син пам’ятає. А ще говорить, що хоч і малий був, але враження залишилось на все життя. Саме тоді він усвідомив, наскільки любить усіх нас.

Розповіла про це подрузі, між іншим у розмові і отримала порцію негативу. На її думку – я вчинила не правильно і подібна поведінка не прийнятна. А я досі не розумію, чому власне? Невже потрібно було скакати довкола дитини на одній ніжці?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page