Мені тоді було дванадцять і мами не стало, батько більше не приходив. Я не розуміла чому, мені ніхто не пояснював та й в кого було питати, якщо бабуся вся ходила наче чорна хмара і приходилося добре вчитися і в усьому слухатися, щоб вона менше дратувалася.
Наступні десять років я жила з мрією про те, що якби у мене був батько, то б… скільки всього було – і захищав би мене від усіх, і від бабусі в тому числі, і купував би мені все, що я захочу.
Далі я вже вчилася і вискочила заміж, лиш би від бабусі подалі, але чоловік не довго грав роль доброго і дбайливого, виявилося, що на словах легко обіцяти зірку з неба, а на ділі важко відірватися від дивану. Жили ми в гуртожитку, далі у нас з’явилася донечка. Але для Віті це не стало стимулом встати з дивану і піти на кращу роботу, а мої ж заробітки взагалі зменшилися.
Я не знала, що робити, бо питання було вже не в гордості, а в тому, щоб виростити мою доню. Вернулася я до бабусі і та мене радо не зустріла:
– Вся в матір! Ще одна принесла мені в подолку! У мене пенсія маленька і я не буду вас годувати. Зараз мені світла накрутите і води!
А далі вона подумала і сказала:
– На. Тобі батько писав, так і знала, що пригодиться, хай він тебе й годує, раз так не може забути.
Вона дала мені прочитати листа від мого батька, який повідомляв, що чекає мене на іншому кінці України, що радий буде бачити мене з родиною в цьому курортному містечку.
Мені нікуди було діватися і я поїхала з дитиною туди. Ми ледве впізнали один одного. але він був дуже радий мене бачити і привів в свою родину.
– Живи скільки треба, Галя жінка добра і все тобі тут покаже і навчить, – сказав він.
– Чому ти не забув мене, адже ти мені не батько, – спитала я його.
– Як я міг забути тебе, адже ти мене врятувала, – почав розказувати він.
У мого батька була родина – дружина і маленька донечка, він їх дуже любив, але якось в дорозі сталося непоправне. Він не уявляв, як має жити далі, жив наче в тумані і якби не його батьки, то й не знав для чого це все йому треба.
І якось в парку до нього підбігла дівчинка зі словами:
– Татку!
Він застиг і сказав:
– Донечко! Ти мене знайшла!
Це була я маленька і моя мама даремно намагалася мене відтягнути від нього.
– Вибачте, вона всіх сприймає за тата, вік такий.
– Я б радо був їй татом, – прошепотів він…
Отак тато й мама зустрілися.
– Так ви з мамою й стали сенсом мого життя і все завдяки тобі. Коли мами не стало, то я хотів тебе удочерити, але твоя бабуся сказала, що я тобі не рідний і вона цього не дозволить. Я тоді вирішив, що в житті маю тобі пригодитися, тому й гроші висилав і збирав нам на будинок.
На цей будинок. Галя моя дружина, вона дуже добра жінка і радо тобі в усьому допоможе, як і я, бо ти моя маленька донечка була і будеш.
Ось так я знайшла свою справжню родину, у моєї донечки є дідусь і бабуся, а у мене тато й мама. І я зроблю все можливе аби їм віддячити добром за добро.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
