fbpx
Історії з життя
– Саш! Тут до тебе прийшли! – вигукнула дружина з коридору. Олександр поспішив на поклик, побачив у дверях Оксану і весь похолов. Дружина, помітивши зміну на його обличчі, насторожилася.

– Знайомся, кохана… – Звернувся Олександр до дружини, намагаючись тримати себе в руках. – Це Оксана, моя перша…

– Та сама?.. – Дружина теж змінилася на обличчі, і подивилася на неочікувану гостю як на привида.

– Так, я та сама. – На обличчі гості з’явилася посмішка. – Але ви не бійтеся, я прийшла не для того, щоб руйнувати ваше крихке сімейне щастя.

– А я і не боюся, – спокійно відповіла дружина. – Ви пройдете в кімнату, чи… тут говоритимете?

– Навіщо в кімнату? – Оксана перевела погляд на колишнього чоловіка. – Я ж прийшла сказати тільки “вибач”. Так, так, тобі не почулося. Але май на увазі, я б ніколи цього не зробила, якби не мій новий чоловік. Він зажадав, щоб я не тільки попросила у тебе вибачення, але і повернула тобі кварртиру. Він у мене дуже багатий і крутий, але хоче піднятися ще вище. Тому, коли дізнався, яким чином я вигризла у тебе квартиру, злякався. Сказав, що це компромат, і якщо про нього дізнаються, в депутати йому дорога закрита. Так що ти не думай, що я там щось усвідомила. Просто так хоче він. Тим більше, що мені ця халупа вже не потрібна. Я живу тепер, між іншим, в центрі, і вікна мої дивляться на Хрещатик. Усе. Пробачення я попросила, ви свідок, – ткнула вона пальцем в дружину Олександра, – а на рахунок квартири зробимо так. Днями ми з тобою зустрінемося у нотаріуса, і я оформлю на тебе дарчу. Щоб все було документально, і комар носа не підточив.

– Ні, – твердо сказав Олександр. – Мені від тебе більше нічого не треба. Ти і так далася мені дуже дорого…

– Як це тобі не треба? – розгубилася Оксана. – Це ж квартира твоїх батьків. Ти в ній народився.

– Пізно ти про це згадала, – потемнів на обличчі Олександр. – Батьки, після того, як ти… Словом, їх вже немає, і все давно поросло травою…

– Ага, – усміхнулася знову Оксана. – Ти ще їх відхід у світ кращий на мене повісь… Подумаєш… Я ж вас не на вулиці залишила, я вам кімнату дала. Загалом, так. – І вона знову звернулася до дружини Олександра. – Давайте, я з вами буду говорити. Я йому повертаю його колишні три кімнатки. Якщо вам вона не потрібна, продасте, і грошики заробите. І моя вам порада, чоловіка вашого не слухайте, він як був розмазнею, таким і залишився.

– Сашо, – дружина рішуче подивилася на чоловіка, – може нам поліцію викликати?

– Навіщо ще? – оторопіла Оксана.

– Ну, як, навіщо? Не самим же нам об вас руки бруднити. А так, заведуть на вас справу за статтею “шахpайcтво”. І чоловік ваш, знову ж таки, в резонансну історію потрапить. І точно депутатом не стане. Зараз у них з цим строго. Ви, напевно, телевізор дивитеся?

– Ти що, така ж, як він? Пустоголова як пробка?

– Ага, – спокійно відповіла дружина. – Ми з ним два чоботи пара. До побачення. Привіт чоловікові.

– Я не зрозуміла… Ми, що, не домовимося?

– Не домовимося. – Олександр зробив крок вперед, і Оксані довелося відступити за двері. – Ніколи ми з тобою не домовимося.

Двері перед носом Оксани повільно закрилася…

Автор – Aніcімов.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook