fbpx

Семен мені кинув у спину: «Я думав, що ти мудра жінка, а ти така ж!», я лише розреготалася і не обернулася, бо забагато честі. Хоч все починалося дуже мило, адже чоловік шукав собі мудру жінку!

Я вважала себе справді мудрою жінкою, бо як в сорок скинула ярмо шлюбу, то так до п’ятдесяти п’яти й жила собі в радість та задоволення. А що? Діти вже дорослі, вивчилися і я в їхнє життя не лізу, так, грошима час від часу допомагаю, радо приймаю у себе вдома, годую, слухаю і підтримую, але потім все – оклигали і далі будуйте своє життя.

Потреби в чоловікові я не мала, бо у мене гарна робота і гарна зарплата, тому можу собі дозволити і майстра викликати і не переживати за ніщо.

Не кажу, що я на чоловіків геть не звертала уваги, звертала, але мені чомусь попадалися такі, що хотіли зручненько вмоститися мені на шиї та мною поганяти – те принеси, оте подай, на вечерю приготуй і дай простір для мене коханого.

Нащо мені таке треба? Якщо чоловік не хоче тебе вести в ресторан, бо ти вже не дівчинка, то нащо він здався?

І ось постукав до мене в друзі доволі приємний пан, який з першої ж фрази мене заінтригував:

– Я шукаю для себе насамперед жінку мудру! Бо мені іншої не треба!

Є ж Бог на світі! Я якраз така, як пану треба – мудра і незалежна жінка, вінець творіння.

Я запропонувала зустрітися та познайомитися ближче і замовила столик в затишному ресторані.

Семен погодився, прийшов з букетом і руку поцілував, що наче й чудово… але якась награність в тому була.

Ми замовили страви і поки чекали я дала змогу Семену розказати трохи про себе.

– Я начальник середньої ланки, – пафосно почав він, – Купа справ, цілий день кручуся на роботі і вдома хочу аби мене зустріла мудра жінка, яка не задаватиме зайвих запитань та не діставатиме своїм торохтінням, які у неї там справи, що вона робила чи хоче робити. Я хочу аби ця жінка зрозуміла, відчула, чого я потребую – спокою і тиші. Щоб вона вивчила досконало мої звички і я не псував собі настрою тим, що вона не заварила мені чаю та не принесла до комп’ютера, за яким я працюю. Щоб вона готувала мені ті краватки та сорочки, які я одягаю на певні події – на нараду одне, на виїзне засідання – інше, в відрядження ще інше. Вона має турбуватися про мене і зробити все можливе аби я не мав клопоту з нею. Я це все знаю і проходив!

Виявилося, що недавно дружині Семена знадобилася поміч, через серйозні негаразди зі здоров’ям і її старі батьки забрали її до себе. А він розлучився з нею та тепер шукає собі більш старанну жінку, яка не додаватиме йому клопоту та мудро керуватиме своїм життям в угоду Семена.

– Семене, – перебила я його, – хочу уточнити, що ви маєте під словом «мудра», бо я отак послухала, що ви кажете і розумію, що ви хочете мати біля себе безлику тінь, яка вам вгоджатиме і при цьому ніяк вас не турбуватиме, ні своїм виглядом, ні голосом.

– Чого ж, вигляд має мати, бо моя Інна, коли я її брав заміж, то була красунею, а потім з неї вийшло таке, що й на люди не хотів з собою брати, тому вигляд вона має мати, а голос має бути лагідний, бо я не терплю ніякого підвищення голосу!

– А як ви будете ці старання оплачувати?, – питаю я його.

– Тобто, оплачувати? Вона ж буде моєю дружиною! Про які гроші мова?

– Ага, то ви мали вказати, що ви шукаєте ще й «безкорисну».

– Ні, такі тепер вже не водяться, а колись були, от як мама моя, всю себе сім’ї віддавала.

Я вже не слухала, що він далі там розказує, бо я вже точно не «безкорисна» і не думаю, що в світі таке є, окрім любові матері до дитини, але аж ніяк до підстаркуватого Наполеона.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page