Ані було вісімнадцять років коли вона зустріла двадцятичотирирічного Бориса. Він здавався студентці дорослим і мудрим чоловіком. Через півроку побачень її обранець зробив їй пропозицію. Весілля Ані було дуже скромним: молоді розписалися в РАЦСі в джинсах і поїхали додому. За святковий стіл вони запросили п’ятнадцятьох людей (найближчих і найрідніших). Після весілля Аня продовжила навчання на другому курсі академії.
Жінка планувала закінчити навчання, попрацювати кілька років і вже потім думати про дитину. У її чоловіка, Бориса, були зовсім інші плани на їх спільне життя. Він хотів дитину і не розумів навіщо їй потрібна вища освіта: «Місце жінки біля плити!» Йому все ж таки вдалося умовити дружину.
У 19 років, Аня дізналася, що її хлопчик буде зі складними проблемами. Її мати, Наталя Миколаївна вважала, що краще відмовитися від материнства: «Подумай добре. Пізніше станеш мамою. Що тобі заважає? Ще ж зовсім юна».
Аня вирішила інакше. Вона добре розуміла, що в майбутньому на неї чекають величезні труднощі, однак вона вже так сильно любила цього малюка. Борис підтримав тещу, він теж був проти появи особливої дитини. Його мати, Серафима Іллівна, підтримала невістку:
«Не хвилюйся, Аню! Піднімемо його, поставимо на ноги! Він освоїть, якусь просту професію — буде працювати і приносити користь суспільству! Я тобі допоможу!».
Аня разом зі свекрухою почала шукати батьків, які виховують таких же незвичайних дітей. Поспілкувавшись з кількома сім’ями сонячних діток, перелопативши купу літератури, жінка заспокоїлася. У визначений термін з’явився малюк з незвичайними очима і доброю душею.
Аня разом зі свекрухою почала займатися його вихованням і розвитком. Пізніше вони з чоловіком переїхали до сусіднього міста для того, щоб Родіон зміг ходити в спеціалізований дитячий садок. Вдень Аня працювала, а вечорами займалася з хлопчиком творчістю і розвитком мови. Ані здавалося, що далі в її житті все буде тільки краще.
В один з теплих осінніх днів чоловік заявив їй, що йде до іншої жінки. Анні були не зрозумілі причини такого вчинку: у домі чисто, фізичний розвиток дитини невпинно прогресує, вона годує чоловіка смачними вечерями, пече пироги і приділяє йому достатньо уваги. Вона запитала:
— Чим же я тебе не влаштовую?
— Чим? Подивися на себе! Подивися на дитину. Ти стала нудною домогосподаркою!
— Добре, йди. Знайди собі веселунку, яка подарує тобі нормального малюка.
Майже місяць Аня ночами плакала і чекала його повернення.
Борис не знайшов в собі сміливості розповісти матері про свій вчинок. На вихідних він приїжджав з сином в гості до Серафими Іллівни.
У жовтні вона знову запитала сина:
— Де Аня? Чому вона знову з вами не приїхала?
— Вона занедужала.
— Щось вона аж надто часто нездужає.
Серафима покликала в кімнату онука і вирішила дізнатися у нього про те, що відбувається:
— Родіоне, де мама? Чому вона не приїхала?
— Вона більше нікуди не їздить разом із татом.
— Чому?
— Тато живе з іншою тіткою.
— Родіончіку, йди пограйся в кімнаті.
Серафима Іллівна закрила щільно двері на кухню і почала “виховувати” сина мітлою. Його вчинок здавався їй нікчемним:
— Забирайся! Родіона я сама відвезу до Ганни. Нещодавно я дізналася, що особливість передалася йому по лінії твого батька. Його мати ніколи не розповідала мені, що в їхній родині були такі люди. Приховувала цю правду до останнього подиху. Нам пощастило, що ти з’явився здоровим. Повертайся до Ані інакше, щоб ноги твоєї не було в моєму домі.
— Ти це зараз навмисно придумала.
— Подзвони своєму батькові і запитай його про бабусю любительку правди. Звинувачували дівчину не зрозуміло в чому, а самі ликом шиті. Піти з родини через те, що дитина особлива може тільки останній потолоч!
Борис не повернувся до Анни. Чоловік не хотів псувати собі життя і вирішив завести собі нову родину.
Серафима переїхала жити до Ані і Родіона, свою квартиру вона здавала в оренду. З роботи жінка звільнилася для того, щоб допомагати невістці виховувати онука.
Через рік Серафимі Іллівні подзвонив син і повідомив їй про появу онуків. Борис сподівався, що його матір допоможе виховувати близнюків.
— Мамо, можеш приїхати подивитися на дітей і побавитися з ними?
— Дзвони дідові, нехай він тобі допомагає. Мені є про кого дбати. Зрадникам я допомагати не збираюся. Ви з батьком схожі — він теж втік з родини, коли тобі було 2 роки. Нехай тепер він пере пелюшки онуків.
Та, згодом виявилося, що Віктор, один із близнюків теж з’явився на світ не зовсім здоровим.
Борис кілька разів дзвонив матері з проханням про допомогу і у відповідь отримував відмови:
— Я тебе просила повернутися в сім’ю, тому що Ані була потрібна твоя допомога! Ти — відмовив! Борисе, ти припинив приходити до сина, піклуватися про нього. Ти вибрав іншу жінку. Тепер проблеми нової сім’ї —це твій клопіт! Тобі з ним жити! На мою допомогу можеш не розраховувати! У мене вже є онук, якому потрібна моя підтримка.
Через три роки Аня знову вийшла заміж. Вона більше не боялася стати матір’ю знову. Жінка знала про те, що вона абсолютно не винна в тому, що її син з’явився на світ не таким, як всі. Згодом вона стала матусею.
Через два роки Борис пішов з нової сім’ї. Він вирішив повернутися до першої дружини, так як проблеми Родіона здавалися йому меншими, ніж ті, що були у Віктора. Анна, побачивши його на порозі, розсміялася:
— Ти серйозно? Зник на багато років з життя дитини, а зараз передумав? Ти гадаєш, що я не знаю про проблеми Віктора? Йому зараз потрібна твоя підтримка, бо потім може бути пізно! Я давно вийшла заміж! У мене чудовий малюк і сподіваюся, що з ним і надалі все буде добре. Мій чоловік допомагає і мені, і Родіонові. Спасибі тобі за матір! Серафима Іллівна — золота свекруха. Твоя мама за все своє життя мені слова кривого не сказала! Вона дбала про мене і Родіона, покинула престижну роботу, щоб ми були щасливі. Царство їй небесне! Я її досі люблю!
— Бачу ти рада, що матір пішла на той світ! Її квартиру присвоїла собі.
— Ти бовдур, Борисе! Серафима була для мене справжньою подругою! А квартиру мама вже давно подарувала Родіонові. Серафима не хотіла, щоб вона дісталася тобі. Повертайся до дружини і не кидай хоча б Віктора!
Борис йшов додому. Він почувався обдуреним. Чоловік знову виховував дитину з особливостями.
Удома він дістав фотографію матері:
«Напевно, це ти прокляла мене, мамо. «Ти мені більше не син» — найгірша фраза у світі. Це ти винна, що Віктор з’явився таким — ти не бажала мені щастя. Але нічого. Ти думаєш, я залишуся з дітьми і Світланою? Ні. Я заберу Сашка, а вона нехай залишається з Віктором. Це у неї були проблеми — Світлана сама винна».
За матеріалами: Kanal dlya vsiyeyi rodyny №1.
Фото ілюстративне.