fbpx
Історії з життя
Серед хати стоїть упакована сумка з немудрими пожитками. «Спи, донечко. Завтра о 4-й ранку вирушу на заробітки в Варшаву, може, тата там зустріну, що вже п’ять років зник у вирі «столичного життя». На що жити? Як тебе вчити? Ось і вугілля закінчується. Дров нема. Бабуся хмиз збирає. Господарство не розведеш, бо за що його вигодуєш…», — голова крутилась від цих думок в Ліни

Зима. Краплини мокрого снігу повільно спускалися по шибці і розтікалися маленькими цівками на підвіконні. Крізь тишу і морок вчувалося потріскування дров у старій порепаній грубці. Дев’ятирічна Іванка вже давно заснула, її мама не спить. Серед хати стоїть упакована сумка з немудрими пожитками. «Спи, донечко. Завтра о 4-й ранку вирушу на заробітки в Варшаву, може, тата там зустріну, що вже п’ять років зник у вирі «столичного життя». На що жити? Як тебе вчити? Ось і вугілля закінчується. Дров нема. Бабуся хмиз збирає. Господарство не розведеш, бо за що його вигодуєш…», — голова крутилась від цих думок в Ліни.

Ось і третя ночі. Встала. Одяглася. Тільки-но вхопила сумку, як у кімнаті рипнули двері. На порозі стояла дівчинка

— Мамо, ти не покинеш мене тут? — зі сльозами на очах запитала. — Ти приїдеш? Вночі ти плакала, правда? Обійми мене, мамо… Усе буде добре, бо мені наснився сон.

— Який же? — запитала Ліна.

— Про тебе, — тихо призналася дочка. — Ти наснилася мені теплим сонечком, білим лебедем, як у тому вірші. Пам’ятаєш?

Цей сон снився Іванці впродовж шести років, за цей час мама приїжджала лише двічі, на кілька годин. Ні, вона не кинула донечку. Кожного місяця передавала їй усе, що могла заробити. Бабуся ростила дівча. Згодом мамі довелося шукати кращого заробітку в Англії, потім — у Італії. Знайшла, не зламалась у вирі непростого життя. Але тата Іванки так і не повернула додому. Знайомі розповіли, що в нього там є нова сім’я, і не така «злиденна», як була тут, в Україні.

А Ліна знову повернулася до Польщі Додому ближче добиратися, і робота у неї з’явилась надійна, постійна .

Іванці вже 17. У школі добре навчалася, а влітку з бабусею город обробляли. Старенька вже її бабуся, геть долу похилилась. Усе стоїть на воротах — сина виглядає, тата Іванки.

Читайте також: Сусідка до мене прийшла і радить: «Дай їй грошей, хай вона вирішить питання з тією дитиною». Я як блиснула очима на Гальку та й кажу їй: «Боже борони! Чи ти не при своєму розумі, жінко?! Як так можна?» А ввечері запитую сина тихцем: «Сину, твій гріх?» А він: «Мій, мамо!.. Я люблю її»

«Ось яку донечку йому виростила. Та чи йому? Тепер Іванка — студентка медичного коледжу, вчиться добре й одягається не гірше за інших. Але хата спорожніла без неї», — мовила старенька і, підпираючись ціпком, пошкандибала до хати у грубці палити, бо цього року невістка і вугілля придбала, і дров машину.

P. S. От яке воно — життя. Без ретуші і прикрас, реальне. А скільки нині матерів і татусів в Україні вирушають на заробітки!

Автор – Оксана БОНДАРЧУК, Хмельницька область.

За матеріалами – “Українське Слово”.

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook