fbpx
Без категорії
Сусідка до мене прийшла і радить: «Дай їй грошей, хай вона вирішить питання з тією дитиною». Я як блиснула очима на Гальку та й кажу їй: «Боже борони! Чи ти не при своєму розумі, жінко?! Як так можна?» А ввечері запитую сина тихцем: «Сину, твій гріх?» А він: «Мій, мамо!.. Я люблю її»

— А ви, мабуть, теж гарною невісточкою будете, — придивляється до мене немолода русява жіночка. — Знаєте, у мене така невісточка хороша, така хороша!..

Говірка сусідка трапилася мені в неблизькій дорозі.

— Мій син полюбив сироту. Зустрічалися довгенько, а потім вирішили одружитися, бо дівчина була при надії. А люди стали мені нашіптувати, що дівча зростало без матері (осиротіла, як дитям маленьким була), а батько в неї — випивоха і гультяй. Мовляв, і вона така сама буде… Я не слухала. А потім сусідка до мене прийшла і радить: «Дай їй грошей, хай вона вирішить питання з тією дитиною». Я як блиснула очима на Гальку та й кажу їй: «Боже борони! Чи ти не при своєму розумі, жінко?! Як так можна?» А ввечері запитую сина тихцем: «Сину, твій гріх?» А він: «Мій, мамо!.. Я люблю її». «Ну, то, — кажу, — мир вам та любов».

Заусміхалася жіночка, розчулилась і замовкла на мить. Я вже вирішила, що оце й уся історія, хотіла сказати, що таке рішення — наймудріше з усіх можливих, а супутниця продовжила:

— Пішла я до бабусі цієї дитини та й питаю: «Що ж робити будемо?» А вона в плач: «Не знаю, в мене — ні копійки грошей!» Я тоді з нею теж у плач, бо й у нас ні копійки. Прийшла додому, а донька моя старша й каже: «Мамо, не журіться. Є в нас порося, то ми його продамо. Є й випивка. Бо той цукор на пайок, що ми його вперли на горище, геть чисто вимок — ми й перегнали в що годиться. Не викидати ж!.. А ще трохи грошей позичимо та й згуляємо весілля — заткнемо людям рота». Я це як почула, то вже мені від серця й відлягло… Хоч і доні моїй копійка була не зайва — вони теж дитинку чекали… Відгуляли весілля! А потім народилася у нас внучечка. І знаєте, як дві краплі води схожа на нашого сина. Ну, це ж треба! Таке диво нам Бог вчинив — таке славне дитятко подарував. Не уявляю, як би ми оце жили без нашої внучечки? Зараз їй п’ять рочків… А наша доня хлопчика народила. Всього місяць різниці між дітками.

Знову на хвильку замовкла моя співрозмовниця.

— Знаєте, дуже я рада, що маю таку невісточку. Мені вона як рідна донечка. Хоч і важко нам попервах довелося. Воно ж, пташеня, бідне й босе було. Раз я помітила, що дістає з шафи синову білизну (майку і плавочки) і одяга на себе, бо ж свого немає. Я аж заплакала, так мені її шкода стало. Кажу тоді чоловікові: «Давай продамо мішок цукру та купимо дитині хоч щось одягтися…» То чоловік мій, бувало, йде з роботи і несе у кишені кілька цукерок. «Хай, — каже, — це невісточці, бо я як подумаю, що тій дитині ніхто ніколи й цукерки не приніс…»

Читайте також: Невідомо, скільки б ще тривало подвійне Сашкове життя, якби знову не випадок. Він не поїхав на заробітки лише одного року. Потрапив у лiкapню. Чому не написав і не зателефонував своїй далекій таємній родині, невідомо. Але от тільки звідти в село прийшов лист

А вже як стало нашому батькові зле — iнcульт (ми якраз на городі були), то невісточка помітила щось недобре і до нього: «Батьку, вам погано? Що ви такий червоний?» Схопили ми його під руки і в лiкapню… Врятували батька, хоч і тягне трохи руку зараз… Отаку голубоньку маємо…

Автор – Юлія СУЛИК.

За матеріалами – Українське слово.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook