Сьогодні Сергій зустрівся зі своїм минулим. Пройшло воно в синтетичній плямистій шубі під гепарда, метнуло чорним волоссям і запахло так, що аж голова закрутилася.
Його Люся, його Олюся, його Оля! Отак колись вона бігла в такій шубці і притягувала до себе ловців! Хто б міг подумати, що через тридцять років мода вернеться, а його кохання до неї так і стоятиме на місці.
Він якраз ламав собі голову, що ж їй подарувати на річницю, а тут така картинка пролетіла, мов марево, проте запах! Так пахло молодістю, мріями, сміливістю! Доки зумів зорієнтуватися, то дівчина вже далеченько пройшла і тільки світлофор зупинив її біг.
– Дівчино! Дівчино! Як ви пахнете!
– Ану відстань, телепню, – грізний погляд гепардиці і стрімкий біг.
– Та я! Чекайте, – не той вже він мисливець, не той. Чи то свята чи то й справді худнути треба?
– Я зараз хлопцеві подзвоню!
– Та я просто хотів спитати!
– Ну? – здалека зупинилася.
– Що то за парфуми такі? Я такі дружині шукаю на річницю.
– А я вже вас за якогось ненормального прийняла, – полегшено зітхнула дівчина і назвала марку.
Яке ж то полегшення визначитися з подарунком! А то вона тобі якісь натяки, які «Здогадайся сам», «Ти мене за стільки років не знаєш», «Хоч раз можеш вибрати подарунок без мене». Крапка докорам. Він взявся до роботи – він її виконав.
Хоч парфуми й виявилися не дешевими, але він не поскупився, бо такий ювілей мало хто проходить. А от вони змогли. Багато було за ці роки і розпачу, і зневіри, але все це минулося. А вони залишилися.
Настав святковий вечір і вони вдвох зібралися за столом. Люся гарна, як би роки скинула, а він статечний.
– Маю для тебе подарунок.
– Та не треба було, я ж тобі просто символічний подарунок придбала.
– Е, ні. Я той спінінг давно хотів купити. Ти мене просто випередила.
– Дрібниці, – вдоволено каже вона. За цим відкриттям щодо спінінгу ціла детективна історія, бо треба було й його друзів опитати і ще добре чути його скиглення після рибалки, що з такою вудкою хіба здирки ловити. От коли б в нього була така як у Віталія…
– Це тобі – простягає коробку в красивій упаковці.
– Ого, а ти здогадався, що я парфуми хочу! – щасливо сміється Оля.
Скільки разів вона про це натякала, скрушно зітхала, що такі гарні парфуми має, але вони вже закінчуються, говорила про Наталку, яка має гарну знайому, що імпортними парфумами торгує задешево. І от він таки її почув. Щасливо розгортає обгортку і бачить не її парфуми. Може, хоч запах буде гарним? Та де там! Напахтилася, а воно просто тхне неймовірно.
– І де ти такі придбав?
– Ти не повіриш, – самовдоволено говорить Сергій, – я побачив тебе на вулиці і ти мені сказала, що такими пахтишся.
– Приснилося?
– Та то містика! Вчора дивлюся, аж ти біжиш вулицею, така як колись! В тій шубі плямистій.
Оля морщиться, бо шубу ту в подруги позичила, бо модна була, але вона таке ніколи не любила..
– І волосся таке! А пахнеш! Як щось неймовірне! Я ту дівчину догнав і спитав, що за марка і вона сказала. Тобі подобається? – щасливо зазирає в очі.
– Дуже, – каже Люся, бо, що інакше вона може сказати цьому чоловікові, який абсолютно не має розуміння натяків?
Завтра вона віднесе парфуми і обміняє на ті, які подобаються їй. Зате Сергій буде всім хвалитися, що вперше за тридцять років його подарунок їй сподобався. Мрійником був – мрійником й лишився.
Фото ілюстративне.
