Сестра зателефонувала за десять хвилин по тому, як її авто від’їхало від під’їзсту. Говорила скоромовкою і мала намір вимкнути зв’язок, тому не почула одразу того, що я їй сказала. Коли ж до неї таки дійшло, то за короткою паузою понеслось таке, чого я точно від сестри почути не очікувала

Сестра зателефонувала за десять хвилин по тому, як її авто від’їхало від під’їзсту. Говорила скоромовкою і мала намір вимкнути зв’язок, тому не почула одразу того, що я їй сказала. Коли ж до неї таки дійшло, то за короткою паузою понеслось таке, чого я точно від сестри почути не очікувала.

Моя сестра дуже активна жінка, яка не звикла сидіти на одному місці. Вона з дитинства така: швидка на слово і на дію. Думати їй ніколи, головне – зробити, а вже потім осмислити.

Не знаю, чим вона керувалась коли покидала свого чоловіка, але зробила це, як і все у своєму житті – швидко і необдумано.Про те, як буде жити і на які гроші буде підіймати двох дітей її не цікавило.

Звісно, вона була не права, але ж вона мені була сестрою, тому я не мала іншого вибору – підтримувала, допомагала. Мій шлюб не був ідеальним, ми мали з чоловіком власні негаразди, але я намагалась бути опорою сестрі.

Все почалось з того, що мої племінники у нас проводили вихідні дні. Сестра підробляла, садок був зачиненим, тому вони були у нас із восьмої ранку до шостої вечора.

Нічого такого, звичайна посильна допомога. Потім, сестра моя знайшла роботу доба – три і вже племінники у нас жили два дін: один, коли мама працювала і другий,коли відсипалась.

Звісно не зручно було всім, тому сестра почала шукати інші варіанти. Одного дня вона прийшла до мене з великим проханням – наглянути за її дітьми доки вона буде на підробітку у Польщі.

— Всього місяць, два. Тих гроші мені вистачить на оренду за пів року віддати. Прошу, допомовжи, виручи.

Чоловік мій був проти, та й правду він казав, що то надто ведика відповідальність. Ну. але як така ситуація, то що я мала робити? Звісно, сказала, що прийму малих, запевнила, що все буде добре.

Ті два місяці літні були вкрай важкими собисто для мене. Я ж працюю.хай мої діти і старші, але в місті у квартирі залишати чотирьох дітей не просто.

Телефон мені був червоним, бо дзвонили, як не діти, то сусіди. Одні жалілись на поведінку одне одного: “А я йому кажу, а він мені каже, а той поліз тужди, а в того те сталось”. Ну а сусіди були невдоволені шумом і тупотінням яке влаштовували чотири хлопці замкнені на тридцяти квадратах нашої квартирки.

Я ледь дочекалась повернення сестри. Волосся мені вже було сиве. Ще й менший сестрин син занедужав. Одне діло своїхна ноги ставити, а зовсім інше – чужу дитину. То важко і лячно і відповідальність велика.

— Це було вперше і востаннє, кажу їй як є. На день побути – так, але більше у себе так на довго я їх залишати не зможу – вибач.

Сестра дякувала, хлипала, казала що без мене не відомо як би й жила. Десь тиждень я від неї новин не мала аж тут бачу – її авто під моїм під’їздом стало.

Ще тоді мені дивним здалось, що вона дітей висадила і сама поїхала, навіть до квартири не довівши. Світла не було, тож поки малі підіймались сходами я чекала, що ж далі буде.

За десять хвилин мене сестра набрала і скоромовкою видала, що знову їде в Польщу, що має роботу хорошу і повернеться за місяць-два-три. Дітей ось висадила, вони ідуть до мене.

Вона так швидко те видала і вже намір мала вимкнути зв’язок. тому і не зрозуміла одразу, що я їй сказала.

— Нас вдома немає, сестро. Ми в Карпатах на три тижні. Чого не попередила? Куди малі пішли? Хто з ними буде, як сусіди і ти в села поїхали, така спека в столиці.

Коротка пауза і тут же зі слухавки понеслось таке, що я й не очікувала почути. Виявилось, я ніколи не була 2хорошою” ніколи її не розуміла і вічно вставляла патики в колеса, бо ж заздрила її успішності.

—Тільки б насолити, так? Побачила, що я маю успіх. так ні, щоб підтримати, таке зробила? Які тобі Карпати, треба спершу лад у домі навести, та шпалери обдерті замінити. Три тижні? грошей багато позичила? пані стала?

Я не могла далі слухати, тому вимкнула зв’язок. За якийсь час сестра повернулась і забрала малих. Я слідкувала. все ж шкода діток.

— Перш ніж робити добро треба усвідомити, – каже мені чоловік, нормальна людина подякує, а є такі, що нахапаються і ще проситимуть.

Минуло вже кілька місяців. але мені і досі так. ніби дбогтю наїлась. Чим я таке заслужила. чому сестра зі мною так?

Головна картинка ілюстратвина.

You cannot copy content of this page