Сестрі моїй надто добре жилося і вона цвірінькала на всі голоси. А як прийшла біда, то до мене по гроші. І що мене обурило, що мама з татом на її боці!

Сестра моя була «наймолодша-найсолодша» і справді дивно, що в моїх непоказних батьків видалася така гарна дитина. Я ж не відрізняюся від батьків і зовнішність у мене непримітна. Не скажу, що я бачила в дзеркалі іншу себе, я бачила мамин ніс і татове підборіддя, тому просто змирилася з тим, що іншою не буду.

А от сестра з самого малку буле пещена, а, коли підросла, то почала й хлопцям голови крутити. І не просто крутити, а так, для сміху. Вона думала, що сміється, коли Микола за нею бігає, а насправді, то вона мені серце краяла, бо я любила його щиро, а він їй навіть не був потрібен.

Після того, як вона його кинула, я пробувала переконати хлопця, що я його люблю, але він так на мене глянув, що я забула всі слова.

Може, якби вона тоді йому голови не закрутила, не засіла йому в серце, то я б мала невеликий шанс. Але Валя не була такою чутливою до когось, як чутливою до себе, тому добре обирала за кого має вийти заміж.

А я обирала, де я маю собі заробити на життя, тому подалася на заробітки і роки додому не верталася. Не верталася й тоді, коли Валя заміж вийшла, ні на хрестини її дітей, приїхала лиш до батьків на сорокаріччя шлюбу.

Звичайно, що батьки мені втішилися, але далі почалося звичне – чого ти не така, як Валя.

– Ні дітей не маєш, ні чоловіка, як ти жити будеш, – дорікали вони мені на своєму святі, – Он подивися на Валю – чоловік чудовий, двійко дітей вже великих. Вже є з ким їй старість зустріти. А ти що?

– А я сама на себе розраховую, а Валя що буде робити, коли не буде чоловіка? За що вона буде жити, якщо ні дня не працювала?

Може, у мене крім грошей і не було нічого, але я й не надіялася на когось.

Купила собі квартиру в місті і зробила ремонт, поїхала знову на роботу, щоб купити машину і батьки обіцяли, що залишать мені свою хату, тому я планувала заробити грошей і все в батьківській хаті перепланувати.

Як то буває, скінчилося сестрине щастя несподівано, бо дуже їй чоловік захворів і всі збирали гроші на лікування. Звичайно, що я дала кілька тисяч євро і подумала, що на цьому моя совість спокійна.

Аж тут мама телефонує:

– Олю, грошей дуже треба і Валя вже все продала, що могла по людях збирає.

– І що?, – я все ще не зрозуміла, на що батьки натякають.

– Ти й так родини не маєш, то чи не могла б ти продати свою нову квартиру?

– Ви серйозно? Я зятя вперше у вас побачила на святі і маю віддати все йому?

– Та віддай сестрі! Ти заробиш ще!

– А вона не хоче піти заробляти?

– Дитино, то життя людини, а ти гроші ставиш вище за сестру? За людське життя?

У мене просто не було слів, бо я не хотіла свою квартиру продавати заради сестриного щастя, знову хтось має на неї працювати, а вона тільки сидіти і вершки знімати. Ні, дякую, я вже це проходила, тому тримала хату при собі. Я ще їй кілька тисяч кинула, але подяки так і не почула, бо вона ж не хотіла кілька тисяч, а хотіла десятки тисяч.

Чоловіка врятувати не вдалося і тепер Валя знайшла, хто в тому винний – я. Живе вона тепер з дітьми в селі у мами й тата, бо квартиру вони продали. Діти вчаться і треба на них заробляти гроші, але Валя сидить і чекає на мамину і татову пенсію. Цього року відправила тата на заробітки, але сама палець об палець. А вони й раді старатися, головне ж, що я крайня вийшла.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page