Сестра моя була «наймолодша-найсолодша» і справді дивно, що в моїх непоказних батьків видалася така гарна дитина. Я ж не відрізняюся від батьків і зовнішність у мене непримітна. Не скажу, що я бачила в дзеркалі іншу себе, я бачила мамин ніс і татове підборіддя, тому просто змирилася з тим, що іншою не буду.
А от сестра з самого малку буле пещена, а, коли підросла, то почала й хлопцям голови крутити. І не просто крутити, а так, для сміху. Вона думала, що сміється, коли Микола за нею бігає, а насправді, то вона мені серце краяла, бо я любила його щиро, а він їй навіть не був потрібен.
Після того, як вона його кинула, я пробувала переконати хлопця, що я його люблю, але він так на мене глянув, що я забула всі слова.
Може, якби вона тоді йому голови не закрутила, не засіла йому в серце, то я б мала невеликий шанс. Але Валя не була такою чутливою до когось, як чутливою до себе, тому добре обирала за кого має вийти заміж.
А я обирала, де я маю собі заробити на життя, тому подалася на заробітки і роки додому не верталася. Не верталася й тоді, коли Валя заміж вийшла, ні на хрестини її дітей, приїхала лиш до батьків на сорокаріччя шлюбу.
Звичайно, що батьки мені втішилися, але далі почалося звичне – чого ти не така, як Валя.
– Ні дітей не маєш, ні чоловіка, як ти жити будеш, – дорікали вони мені на своєму святі, – Он подивися на Валю – чоловік чудовий, двійко дітей вже великих. Вже є з ким їй старість зустріти. А ти що?
– А я сама на себе розраховую, а Валя що буде робити, коли не буде чоловіка? За що вона буде жити, якщо ні дня не працювала?
Може, у мене крім грошей і не було нічого, але я й не надіялася на когось.
Купила собі квартиру в місті і зробила ремонт, поїхала знову на роботу, щоб купити машину і батьки обіцяли, що залишать мені свою хату, тому я планувала заробити грошей і все в батьківській хаті перепланувати.
Як то буває, скінчилося сестрине щастя несподівано, бо дуже їй чоловік захворів і всі збирали гроші на лікування. Звичайно, що я дала кілька тисяч євро і подумала, що на цьому моя совість спокійна.
Аж тут мама телефонує:
– Олю, грошей дуже треба і Валя вже все продала, що могла по людях збирає.
– І що?, – я все ще не зрозуміла, на що батьки натякають.
– Ти й так родини не маєш, то чи не могла б ти продати свою нову квартиру?
– Ви серйозно? Я зятя вперше у вас побачила на святі і маю віддати все йому?
– Та віддай сестрі! Ти заробиш ще!
– А вона не хоче піти заробляти?
– Дитино, то життя людини, а ти гроші ставиш вище за сестру? За людське життя?
У мене просто не було слів, бо я не хотіла свою квартиру продавати заради сестриного щастя, знову хтось має на неї працювати, а вона тільки сидіти і вершки знімати. Ні, дякую, я вже це проходила, тому тримала хату при собі. Я ще їй кілька тисяч кинула, але подяки так і не почула, бо вона ж не хотіла кілька тисяч, а хотіла десятки тисяч.
Чоловіка врятувати не вдалося і тепер Валя знайшла, хто в тому винний – я. Живе вона тепер з дітьми в селі у мами й тата, бо квартиру вони продали. Діти вчаться і треба на них заробляти гроші, але Валя сидить і чекає на мамину і татову пенсію. Цього року відправила тата на заробітки, але сама палець об палець. А вони й раді старатися, головне ж, що я крайня вийшла.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота