Свекруха зателефонувала мені у будній день з самого ранку. Це вже була дивина, адже ми розмовляли в четвер після обіду, ну, або в неділю. Краще би я трубки не брала, бо лишилась на всій вині. Так мало того, ще й чоловік мені висловив, що я не права, коли я йому пожалілась. Але я досі не розумію, що сказала не так. Хіба не для того дідусі і бабусі існують?
Ще й сьомої не було, як мене свекруха набрала. Я саме на роботу збиралась і розмовляти було не надто зручно, але трубку взяла. адже дуже переживала аби нічого не сталось.
Ірина Віталіївна уже восьмий рік у Неаполі працює в одній родині. Там вона спочатку діток няньчила, а коли ті виросли, то вже була і нянькою і кухаркою і прибиральницею. Платять їй гарні гроші. не хочу, навіть озвучувати, бо ті люди розуміють, як їм із моєю свекрухою пощастило, тому і оплачують її працю в півтора рази більше ніж у інших.
А ми з чоловіком разом уже десять років. Нині живемо у його рідному селі. Воно велике і досить таки перспективне. Тут є робота і мені і йому. наші сини тут садок скінчили і разом пішли до школи місцевої. Тож живемо ми розмірено, у труді і щоденних клопотах.
А той телефонний дзвінок, ну прямо грім серед неба ясного не інакше. Свекруха мене набрала тільки для того, аби висловити своє невдоволення після вчорашньої розмови із сином моїм – її старшим онуком.
Я й не зрозуміла у чім річ. Вона ж спочатку так, ніби по-доброму:
— Артем учора попросив гроші на новий телефон. Я запитую у нього а чого не у мами із папою просить а в бабки, так він мені каже: “мама сказала, бо в неї таких грошей немає”.
Ну я посміялась, кажу так і є. Переказую, що просить він у мене уже три місяці новий айфон. Я як глянула на ціну – мало дар мови не втратила. там три мої зарплати і чоловікова заначка. звісно, ми таких грошей не маємо. От я і сказала, аби у вас попросив.
Ох! Тут таке почалось…налетіла на мене свекруха і давай дорікати мені, що права я не мала такого казати і що бабуся це бабуся, а не банкомат.
Я, чесно кажучи, отетеріла. Ні, ви мене пробачте, але для неї то не гроші зовсім. Наскільки я знаю у неї там відкладена сума, якої вистачить на три життя. Солити вона їх буде, чи в землю закопувати. От я б з радістю, навіть, онуку придбала на день народження подібний подарунок якби змогу мала. А тут прямо “банкомат”.
Пожалілась чоловіку, а він теж давай обурюватись. бачте. я не повинна була сину так говорити і край.
От я не розумію ситуацію, чесно. Що я зробила не так, у чім тут річ? Якби там і справді жила свекруха на одну пенсію. тоді гаразд, а так я знаю, що вона може придбати онуку отой телефон омріяний. Ну хіба не в тому сенс життя дідусів і бабусь?
Що я не так зробила, поясніть нормально.
Жанна К.
18,07,2023
