Ще в дев’яності рідний брат мого батька емігрував з родиною до Німеччини. Залишилася трикімнатна квартира, яка належала їм з татом на двох. Батько викупив частку брата, і ми переїхали в більшу квартиру. Свою колишню однокімнатну спочатку здавали в оренду, зараз там живе моя старша сестра з сім’єю.
Родичі в Німеччині влаштувалися непогано, знайшли нормальну роботу, син вивчився в університеті. Ми кілька разів приїжджали до них в гості – сподобалося, містечко невелике, недалеко від Берліна, жити в ньому комфортно, хоча, як на мене, нуднувато.
Кілька років назад дядько став скаржитися, що самим жити складно, не молоді вже. Загалом, дядько з тіткою спочатку переїхали до сина в Гамбург, але, як я зрозуміла, у них не дуже з ним хороші стосунки, і вони вирішили повернутися на батьківщину.
І тут постало питання житла – квартира вже зайнята, причому офіційно належить нашій родині. А ціни зараз на житло вже не такі, як були в 90-ті. Дядько почав діймати батька, щоб він йому доплатив, мовляв, свого часу викупив квартиру задешево. Батько обурився – адже тоді були такі ціни, зараз інші, він тут причому? Не знаю, чим це все закінчиться, але батько мій переживає дуже, лише б не зліг.
Тридцять років жили собі розкошуючи, поки ми тут все розгрібали і жили в злиднях, а тепер квартиру їм подавай.
Світлана, 42 роки.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
