Ще воно більш-менш якось так собі тліло, аж поки мама моя на гостину не приїхала. Ото вже, що почалось, словами я вам не передам. А тепер стою я перед вибором важким. І потрібно на щось таки зважитись, а от кого обрати я просто не знаю.
Ми із чоловіком живемо у щасливому шлюбі п’ятнадцять років. Єгор і я – дві половинки одного цілого. Можемо і не говорити між собою, а кожне знає. про що інший думає. Я його бережу. як зіницю ока – а він мене шанує і оберігає від життєвих негараздів.
Разом ми дім побудували, доньку ростимо, принцесу. І якщо зі сторони на нашу родину поглянути, то всяк позаздрить, бо є ж чому заздрити. І достаток і любов і все в руки йде, за що не візмись. От тільк є одне велике таке “але”.
Коли доня моя ще меншою була, то вони із татом були нерозлучні. Я інколи аж трішки невдоволена була наскільки вони були між собою дружні. Куди він їде, то вона із ним. Не засне якщо Єгора вдома немає. Чекатиме мале хоч до самого ранку. А як він у відрядження поїхав, то я мусила брати а роботі відгули і їхати слідком, бо моя шестирічна донька геть їсти перестала. от такі у них були відносини гарні.
А чим старшою донька ставала, тим більше ставало зрозуміло, що характер у неї татків. Я дуже спокійна людина, а от мій Єгор – вогонь. То ми собі спільну мову знаходимо гарно. А от коли доня моя подорослішала то раптом їм із татом стало тісно в одному домі.
Непримиримі прямо. Як зійдуться, то хоч водою розливай. Я вже й прошу їх і молю. але все без толку. Жаліються одне на одного мені по черзі потім. І головне, ніхто ж не поступиться. Стоять одне пароте одного і аж іскри летять.
Якось то воно ще було, аж поки мама моя не приїхала. Знову сталась ось така сцена неприємна, але приній. Я ж намагаюсь їх помирити, якось ситуацію згладити, а мама давай шукати правих і винуватих. Звісно, донька моя менша, та й рідніша. То хто винен?
Наговорили вони із чоловіком одне одному багато чого. Я вже не витримала давай їх заспокоювати, але куди там. Уперше в життя із чоловіком своїм в таких тонах розмовляли. Розійшлись і всі одне одним невдоволені.
Мама моя уже який день говорить, що я повинна чоловіка покинути і йти із донькою жити до неї. Мовляв, я втрачу Олю свою із такими концертами. Зі своєї сторони, донька проситься жити до бабусі, бо з татом уже не може під одним дахом залишатись.
От тепер я стою на роздоріжжі. Донці моїй тринадцять. Вона добра і дуже хопроша дитина, я просто не уявляю, як зможу прожити хоч день без неї. А з іншого боку я чоловіка дуже люблю і він моє все, моє життя.
Невже доведеться таки когось обирати. Якщо так, то кого?
А може є інший вихід а я його не бачу? підкажіть, бо я вже геть руки опустила.
04,07,2023
Головна картинка ілюстративна.