Гриць повернувся зі школи підозріло тихий. Мама це відразу помітила, попросила показати щоденник, побачила там червону жирну двійку і мало не розплакалася.
Але все ж таки вона стримала ці батьківські сльози безсилля і покликала із сусідньої кімнати чоловіка.
– Що? — Тато теж уважно подивився на сина і одразу все зрозумів. — Знову наш другокласник отримав двійку?
— Угу … — відповів син і опустив погляд.
Батько, щосили стримуючи гнів, взяв сина за плече і повів його на кухню — щоб провести виховну бесіду.
— Ну, сину, розповідай, що з тобою коїться? Останнім часом я щось перестав тебе розуміти. Чому ти мовчиш? Кажи, що з тобою сталося?
Гриць боявся підняти на батька очі, і від цього чоловік закипав дедалі більше.
— Адже ж ти робиш уроки? – продовжив читати нотації тато. — Я тебе постійно контролюю! Так?
— Так… — промовив Гриць і шмигнув носом.
— Тільки не плач. Чоловіки, Грицю, вони ніколи не плачуть.
— Угу, — знову кивнув син.
— Що ти мені угукаєш? Давай, розберемося, синку, чому ти щодня отримуєш двійки? Ти можеш мені все пояснити, як чоловік чоловікові?
— Угу… — Син важко зітхнув. — Можу…
— Ну, тоді давай, пояснюй…
— Розумієш, тату… — почав було Гриць, але раптом зніяковів.
— І чому ти замовк? — Батькові не терпілося дізнатися дивну таємницю сина. — Говори, раз почав.
Гриць подумав, і все ж таки продовжив:
— Переді мною сидить Ліза… Ось…
— Яка ще Ліза? – не зрозумів тато.
— Савченко.
— І що?
— Тату, вона ж сидить прямо переді мною!
— Вона тобі заважає чи що? – здивувався батько. — Вона така велика дівчинка, що загороджує спиною дошку? Попроси вчительку, щоб вона тебе пересадила!
— Тату, ти не розумієш! У цієї Савченко – у неї ж така коса!
— Яка? — засмутився батько.
— До пояса — ось яка! Я сиджу і тільки на цю косу й дивлюся. Дивлюсь і дивлюся.
— Ах, ось воно що… — На батьковому обличчі раптом з’явилася усмішка, яку він почав щосили приховувати.
— Я, звичайно, тебе розумію, Грицю… Дівчата — вони такі…
— Угу… — Гриць якось по-особливому зітхнув, і в батька на серці стало тепло.
— Оце так справи… — пробурмотів батько. — І що нам тепер з тобою робити?
— Не знаю? – смішно знизав плечима син.
— А я знаю, — сказав твердо батько. — Ти, сину, як справжній чоловік, повинен вирішити — або ти до одинадцятого класу дивишся на косу Лізи і отримуєш двійки, або стаєш відмінником, щоб ця Ліза сама звернула на тебе увагу. Ти розумієш, що я маю на увазі, синку?
— Угу, — знову сказав Гриць.
Але син сказав це «угу» так невпевнено, що батько тільки пригнічено похитав головою, і сказав:
— Гаразд, йди, роби уроки! Коса до пояса в неї, розумієш… Бачили і ми свого часу косу до пояса…
Коли мама з’явилася на кухні, батько тільки й зміг сказати:
— Вітаю тебе, матусю, наш син закохався…
Наступного дня Гриць повернувся зі школи веселий і прямо з порога кинувся обіймати батьків.
— Отже, сьогодні без двійки? — Страшенно зраділа мама. — Молодець!
— Ага! Тільки тепер тата викликають у школу!
— Чому мене викликають до школи? — здивувався батько. — Що ж ти там накоїв?
— Нічого я не накоїв! Ти ж мені, татусю, сам сказав – вирішуй проблему як чоловік! От я її вирішив. Отже, сиджу я сьогодні на уроці, дивлюся на Лізину косу і думаю: «Не можна бути таким нерішучим». Потім заплющив очі і як… смикнув за неї!
— О… — простогнав батько і закрив своє обличчя руками.
— А Тетяна Іванівна одразу пересадила Лізу за іншу парту! – весело продовжив син. — Ну, нічого, тату, у Оленки, з якою я сиджу, теж коси довгі!
Цього вечора хлопчикові – у вигляді покарання – заборонили грати в ігри на комп’ютері.
Аndriy Аnisimov. Фото ілюстративне.
