Я така й з’явилася на світ, бабуся переконувала, що я настільки була спокійна, що вона переживала чи я дихаю, бо й звуку не було чути від мене немовлям. Мама ж переживала, що я вже дуже тихоня і не знайду собі нормального чоловіка.
Всіх заберуть, та перед твоїм носом потягнуть, а ти й слова не мовиш.
Я не розуміла суті претензії, адже навіщо за когось змагатися, якщо для того аби тебе вибрали треба змагатися?
А далі життя мені показало, що таки все заберуть у мене з-під носа, а я й слова не скажу. Не тому, що не можу, а тому, що я зроблю по-іншому.
От візьмемо мою сестру.
Коли не стало мого тата, то мама геть берега пустилася, тоді сестра й вмовила її переписати квартиру на неї, хоч я теж там була прописана.
Вона навіть мене не попередила, адже, в її розумінні, я нічого їй не могла зробити.
Далі чоловік.
Костя дуже любив командувати, він вважав, що це святий обов’язок чоловіка. Я не сперечалася, адже любила його, ми добре жили, поки я його слухалася.
Але далі він прийшов до мене з пропозицією, від якої у мене волосся на голові заворушилося.
– Таню, тут така справа, у мене є дитина і її мати не планує її виховувати. То ти будеш її виховувати.
– Що? У тебе є дитина? Скільки їй років?
– Їй рік, але ти справишся.
– Чекай. Ти мав іншу жінку? Ми тільки два роки разом!
– Що ти починаєш. Я ж тебе не кидаю, я тебе вибрав, бо ти моя дружина, а я твій чоловік. Завтра я привезу дитину до нас, я тебе попередив лише тому, що люблю тебе.
Я промовчала, цей хоч попередив.
Я зібрала валізу і поїхала геть, подалі від усіх. Занурилася в роботу, здобула повагу і авторитет.
Знайшла чоловіка, який полюбив мене, у нас все спільне – діти, бізнес, мрії. Напевно, сестра побачила сюжет про нас по телебаченню, бо знайшла нашу фірму і попросила передати, що сестра рідна розшукує мене. Але я їй не передзвонила і попросила більше не передавати мені такі повідомлення.
Далі дався чути й чоловік. Казав, що я ж маю з ним спільні спогади, це ж щось тай означає, а йому тільки одну невеличку послугу від мене і все.
Я так само заблокувала його номер.
Так, я дуже спокійна людина і не галасую та не розмахую руками, не витрясаю своє в долі, я поступаюся, бо не хочу змагатися за те, що не моє. Але я добре запам’ятаю, хто в мене і що забрав, і не допоможу. Ніколи. Я можу мило усміхатися, можу кивати, але я не дам вам торішнього снігу, якщо ви колись скористалися моїм спокійним характером, моєю наївністю, моєю добротою, моєю любов’ю.
Я переступлю і піду далі, я не буду думати, як я маю вам віддячити, не буду прокручувати ту ситуацію в голові, не буду переконувати себе, що то випадковість. Люди роблять те, що хочуть зробити, просто, коли не вдається все на їх користь, то починають відмиватися словами, переконуючи вас, що то ви все не так зрозуміли.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
