У селі Єва давно не з’являлась. Вже десять років живе в обласному центрі та не хоче згадувати про минуле. Дівчина намагалася викинути з пам’яті всі події, не згадувати про пережите.
Проте зараз Єву запросила на весілля її найкраща подруга. Відмови та й чути не хотіла, довелося прийняти запрошення.
Хоча тепер Єва — впевнена та успішна жінка, всередині вона та сама дівчинка, яка заборонила собі кохати. Роман — її перше кохання. Вона була молодша за нього на шість років. Від Романа у селі мліли всі дівчата, але той вибрав саме Єву. Ще з самого початку мама відговорювала доньку від тих стосунків, радила трохи почекати. Але кохання не чекає.
Вже за півроку планували весілля. Усі приготування було завершено: сукня є, зал обрали, гостей запросили. Ще тиждень – і Єва стане найщасливішою жінкою та подарує йому дітей. І мрія здійсниться.
Але те, що сталося далі, важко зрозуміти.
— Що Єва, заміж виходиш? А Галинка від твого нареченого дитину носить — приголомшила дівчину сусідка тітка Люба. Їй можна довіряти, тітці все відомо, що відбувається у селі.
– Яка Галинка? Яке дитя? Тітко, мабуть, ви щось переплутали, — губилася в здогадах Єва.
Але відповідь не забарилася, до неї прийшла сама Галина і все підтвердила. Вона носить дитину від її Романа. Єдине, що відповів Роман, було скупе: «Вибач»…
Перше, про що подумала Єва — це те, як вона буде з цим жити далі. Все під контроль взяла мама: порадила виїхати із села, а решту вона залагодить. У місті були родичі, з ними домовилися, щоб дали притулок дівчинці і знайшли їй роботу.
Минуло десять років. Її коханий одружився з Галиною, а про інше Єва знати не хотіла. Через минуле дівчина не могла знову когось полюбити, розпочати стосунки. Її всі вважали диваком, одинаком.
Про те, що серед запрошених гостей буде і Роман, Єві ніхто не повідомив: вона точно б не приїхала, навіть заради подружки.
“А він анітрохи не змінився, такий же… Найкращий”, – подумала Єва. Зустрівшись з ним, зрозуміла, що минулі 10 років не погасили її кохання.
Перша думка: тікати. Проте Єва вирішила бути сильною та залишитися.
— Що, Єво? — звернулася усюдисуща тітка Люба. – Не забув тебе твій Роман. І доля його віддячила.
— А що сталося?
— Після того, як ти поїхала, потім довідалися, що дитина не від Романа. Галина збрехала, кинула чоловіка з дитиною. Ось він і ростить сам чуже дитя.
Коли весільне свято вже йшло до завершення, Роман наважився підійти до Єви:
— Знаю, я не вартий того, щоб говорити з тобою. Вибач, якщо можеш. Може, хоч потанцюємо?
Танець поглинув закоханих, і вони одразу пригадали все…
Наступного дня Єва здивувала новиною:
— Мамо, я залишаюся в селі.
— Доню, я цього й боялася, тож мовчала про долю Романа. Не покинув він чужої дитини. Хороший він батько.
Минув рік, і у сім’ї їх стало четверо. Єва подарувала Роману ще одного сина. У селі про це говорили: «Від долі не втечеш». Хоча Єва так і не одягла весільну сукню, скільки років минуло, вона все одно щаслива.
