fbpx
Історії з життя
Щиро вважала, що нарешті знайшла своє щастя і маю гарну сім’ю. Але виявилось, що родині чоловіка потрібна була лишень безкоштовна робоча сила

Щиро вважала, що нарешті знайшла своє щастя і маю гарну сім’ю. Але виявилось, що родині чоловіка потрібна була лишень безкоштовна робоча сила.

Чому у мене так життя складається? Напевно, я просто невдаха. Батька свого не було, вітчим мене не любив, а любив тільки свою рідну дочку, мою сестру. Мама все життя була на боці вітчима, я завжди залишалась в усьому винна. Коли мені було 17 років, мами не стало, вітчим особливо зі мною церемонитися не став – у тебе, мовляв, є в селі бабка, ось і їдь до неї, нехай на тебе свій будинок потім переписує, а це його квартира і нічого тут тинятися. Бабусин дерев’яний «дім» важко назвати будинком, всі зручності на вулиці і взагалі – у бабусі такий характер важкий! Та й після того, як не стало мами (її дочки), вона трішечки «того», бачити нікого не хоче.

Поки вчилася в коледжі, я жила в гуртожитку, потім пішла працювати, знімали з подругою квартиру на двох. Особисте життя взагалі не складалася, хлопці в компаніях мене ігнорували або романи були короткими: зустрічалася з кимось тижнів зо два і мене кидали. Я у подруги питала: «Ну що зі мною не так?». Вона говорила, що я занадто довірлива і відкрита, а ще в мені немає родзинки і якийсь там таємниці. Але все ж мені «пощастило»: познайомилася в інтернеті з хлопцем, хоч зовсім і не красенем, зростом трохи нижче мене, але у мене вже і вибору не було, все ж тридцять на носі.

Спочатку просто переписувалися, потім зустрічалися. Він такі перспективи мені малював! Батьки його заможні люди, мають невелику ферму зі свинями і своє кафе-шашличку, а так як я кухар, то мені ціни немає в їхній родині! Батьки йому пообіцяли квартиру, якщо він ожениться на гарній дівчині, і я точно їм сподобаюся. Привіз мене на оглядини, у мене аж мурашки по бігали: всі так дивилися в мою сторону явно оцінюючи! Я зрозуміла – заправляє в цій родині саме матуся, її слово було вирішальне. Все питала, що я вмію готувати, просила, щоб я їй продемонструвала свої шедеври, і то мене хвалила, то критикувала. Але все ж погодилася на наше весілля і ми розписалися.

Треба сказати, що квартиру нам подарували, тільки ще до розпису, переписавши все на сина. Чесно, я навіть і не звернула на цей нюанс увагу. Влаштували мене до себе ж на роботу, тільки зарплати як такої не було: давали гроші з виручки «голові сім’ї», моєму чоловікові, а він іноді відщипував мені з пачки, тільки на якісь потреби. Але я працювала без вихідних в кафе в дві зміни, і хоч мене призначили «шеф-кухарем» над іншими працівниками, мій голос там нічого не вирішував, усім заправляла свекруха. Я взагалі її побоювалась – вона постійно лементувала, в тому числі і на мене, коли вона не в дусі, навіть мій чоловік намагався в цей час не потрапляти їй на очі.

Потім я зрозуміла, що при надії, ми все розповіли батькам, але не судилось. Свекрусі тоді це дуже не сподобалося – сказала, що у мене генетика погана або мені наврочив хтось. Другий раз я відчула, що стану мамою перед цим Новим Роком, ми з чоловіком вирішили від всіх приховати цю подію. Я все так же працювала, тягала важкі ящики, стояла над плитою. І ось якраз на роботі, я втратила свідомість. Свекруха зі мною поїхала і дізналась, що я щойно втратила ще одне маленьке життя. Як вона прям там на мене волала!!! Сказала, що такої невістки їм не потрібно і, що завтра ж син зі мною розлучається.

Чоловік дійсно подав на розлучення, боячись не послухатися матері, нас розлучили, причому миттєво, завдяки зв’язкам свекрухи. Мене виставили з дому, сказали, щоб я забирала тільки ганчір’я, в якому я до них прийшла. Цього було небагато, все в сумку влізло. Ніякого заробітку мені не дали, накопичень у мене не було, тільки оплатили квиток до бабусі в село і все. Чоловік як не живий, мовчав весь час, опустивши очі, а тепер всюди заніс мене в чорний список. Я навіть до суду звернутися не можу – адже офіційно я на роботі не працювала!

Приїхала в село, трохи попрацювала в місцевій пекарні, щоб хоча б гроші були на оренду житла в місті. Ось зняла зараз кімнату в однієї жінки, почала працювати в їдальні. Життя налагоджується, але сльози градом: за що так зі мною обійшлися? Їм що, просто на ці два роки, що я там з ними прожила, просто безкоштовна робоча сила була потрібна? Або верстат по друкування онуків? Я ж не була гуляла, просто не витримала навантаження! Я ж щиро любила чоловіка, і багато терпіла, особливо від свекрухи. Може просто не доля мені бути щасливою?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page